31 ответов в этой теме

[eugene-march]

Джерело: Василь Дяченко. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. - К., 1993. - с. 149-153

Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії - антропологічний, лінгвістичний, культурний (або ентографо-археологічний), в яких часто відображені етнічні процеси у вигляді лінгвістичних, культурних, антропологічних більш ранніх субстратів, асимільованих іноетнічних компонентів і їх пізніших нашарувань. Необхідно все це вивчити й узагальнити, спираючись на дані археології, етнографії, антропології, потім перейти до всього комплексу проблем. Особливо важливо дати етнічне визначення. Це можна зробити ретроспективним методом, ідучи послідовно від сучасності в більш давні епохи, виявляючи різні етнічні компоненти у лінгвістиці й гідроніміці, археолог, культурах, антрополог. матеріалах.

Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається з Геродота. Він дає перші цікаві етнограф., а іноді й антрополог. описи древніх етносів нашої території, напр., півд. європеоїдів гелонів. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони - світлооких блондинів, будинів, північ, європеоїдів. До останніх, за даними антропології, історії, археології, етнографії та лінгвістики, належали і готи (готський компонент напевно простежується у складі кримських татар) та бастарни (бастарнський компонент виявлений нами серед молдован Оргеєвського району сусідньої з Україною Молдови. До півд. європеоїдів належали кіммерійці, фракійці з гетами і даками, скіфи, алазони, колліпіди, понтійські греки, таври, сінди, сіраки, савромати і сармати, алани. Серед давніх слов'ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоєвроп. європеоїди. Ретроспективно можна дати антрополог. характеристику популяцій України епохи енеоліту - бронзи і навіть кам'яної доби.

Щодо антропології українців, то ще у 1786 освічений (закінчив три університети у Німеччині) укр. дослідник А. Шафонський описав детальні ареали трьох етнографо-антрополог. зон - поліської, степової (південної) і середньої, виділених на основі комплексних антропологічних (пігментація і зріст населення) і діалектологічних особливостей українців Чернігівщини і прилеглих повітів. Через 90 років (Труды зтнографо-статистической зкспедиции...- Т. 7. 1877) вперше, базуючись на масових обстеженнях пігментації очей і волосся та зросту новобранців лікарями, укр. етнограф П. Чубинський виділив три антрополог. типи українців - український, подільський та поліський. На початку XX ст. величезні антрополог. дослідження на нашій етнічній території були здійснені видатним укр. етнографом, археологом і антропологом професором Ф. Вовком (Волковым) як особисто, так і його послідовниками. На противагу деяким рос. польськ. мовознавцям та історикам, що заперечували існування укр. мови як окремої і самого укр. народу, цей дослідник доводив, що антропологічно українці - особливо середньоукр. і південно-укр. зон відносяться до високорослого, брахикефального укр. варіанта динарського антрополог. типу з відносно темним забарвленням очей і волосся. Цей тип переважає і у словаків, чехів, хорватів, сербів і був притаманний також первісним слов'янам. Росіяни, білоруси і поляки мають дещо нижчий зріст і ін. покажчик голови, значно світліше забарвлення очей і волосся, а їх змішування з українцями крайніх зах. р-нів відповідно привело останніх до домішок більш світлих і невисокорослих інокомпонентів.

Однак теза професора Вовка про антрополог. однорідність українців викликала критику як рос. антрополога Д. Анучина, так і деяких укр. Незважаючи на це, роль Ф. Вовка в розвитку укр. етнології, археології та українознавства взагалі, в організації та підготовці наук, кадрів величезна, як величезна і кількість його праць з цих галузей укр. науки.

Укр. антропологи, учні Ф. Вовка - А. Носов, С. Руденко, а також І. Раковський, Р. Єндик не заперечують загальної антрополог. характеристики українців, але підкреслюють відсутність єдиного укр. антрополог. типу й існування в його складі кількох морфологічних комплексів. Так, шість антрополог. типів українців виділяють як І. Раковський з С. Руденком, так і Р. Єндик, щоправда, вважаючи основним динарський (чи адріатичний) тип, який, за підрахунками І. Ружницького і С. Руденка, становить 44,5 % і є переважаючим також в роботі Р. Єндика. Цікаво, що і наші дослідження протягом 1956-1974 (обміряно 90 укр. і близько 60 популяцій сусідніх народів, включаючи всіх слов'ян, крім лужичан і македонців) теж виявили сім антрополог. типів українців, як правило, брахикефальних, в більшості - високорослих, з переважанням темної кольорації волосся. Але світлоокі українці майже у всіх типах (крім динарського) значно переважають над темноокими, що свідчить про різницю в методиках радянської і Вовкової антрополог. шкіл у визначенні пігментації очей.

Взагалі ж дуже багато спостережень Ф. Вовка також підтверджуються і відповідними нашим фіксаціями. Переважаючим же антрополог. типом, за нашими даними, є центральноукр., що охоплює величезний ареал, де проживає понад 60 % українців. Індивідуально цей тип зустрічається в домішках популяцій ін. типів. Він загалом високорослий, брахикефальний, зі значним процентом темноволосих, але пігментація очей у нього -- середня. Ця і ряд ін. ознак не дають підстав відносити його до динарського ареалу, хоча у всіх популяціях цього типу є домішка осіб динарського комплексу. Антрополог. матеріали та аналіз варіацій важливих для укр. регіону ознак дає підстави для виділення на етнічній території укр. народу семи його антрополог. типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження і формування за різними антрополог., в т. ч. і палеоантропологічними, одонтологічними, гематологічними даними.

Дунайський тип. Займає рівнинну Галичину з зах. Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі - в Холмщині, Томашові. У бойків Бо-рині наявний його більш світлопігментований деснянський (або валдайський) варіант, суттєво поширений у поляків та північ, росіян. Він охоплює (разом з деснянським варіантом) більше 10 % українців. Характеризується максимальним виявом комплексу європеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступаючий (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають - "ніс рішуче прямий", як писав Ф. Вовк).Дунайський тип входить як основа до складу ін. типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варінт, що характеризується більш високим процентом світлооких і меншим - чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців,німців, литовців.

Сучасні носії дунайського (норікського) типу генетично пов'язані з середньовічними варіантами дунайського (або дунайсько-дніпровського) типу, який походить від схід. (протослов'янського) масиву ранньобронзових носіїв шнурокерамічних культур Зах. України, Поділля і Південної Польщі - ареалу давньої слов'янської, а також іллірійської гідроніміки. (Трубачов О. М. Названия рек Правобережной Украйни.- К-, 1968). Про наявність іллірійського, фракійського, а також кельтського компонентів у складі дунайців свідчать і археологічні дані.


Поліський тип. Найхарактерніші його риси - дуже низьке і широке обличчя з таким же низьким лицьовим покажчиком (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальний в Україні розвиток надбрів'я, масивної будови чола. Зріст - середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся - світліша. Ряд ін. ознак -- типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.

Все свідчить, що до складу українців поліських р-нів Житомирської і Рівненської обл. увійшов древній кроманьйоїдний палео-европейський компонент дніпро-донецької культури гребінчатої кераміки, генетично пов'язаний з більш древніми постсвідерськими пізньомезолітичними культурами.

Протофіни-уральці асимілювали більшість палеоєвропейців переважно в IV-III тис. до н. е. Одначе менша південно-зах. частина увійшла, за антрополог. даними, до українців зони поліського типу, частково білорусів, схід, латишів тощо.

Поліщуки українці характеризуються, за даними С. П. Сегеди, середньоєвроп. одонологічним типом. Аналоги поліському типу зустрічаються лише у естонців-сету, комі-перм'яків та у середньовічної чуді Петербурзької, Псковської губерній.

Українці волинського варіанта поліського типу мають масивну будову чола. Ареал волинців - північ, р-ни Львівщини і Тернопільщини, півд. і зах. Волинь, українці Брестщини - разом з поліщуками становлять близько 10 % всіх українців.

Верхньодніпровський тип. Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Покажчик голови - - найнижчий в Україні - 80. Цей тип, що включив давній палеоевроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, великорусів-новгородців і поморів, "будаків" мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.

Центральноукраїнський тип. Охоплює більшу частину України, приблизно 60 % українців. Розміри голови і обличчя, покажчик голови і лиця- середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість ін. ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антрополог. риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Слов'янська основа типу - дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко - складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить, про його генетичний зв'язок з місцевим староукраїнським населенням як XII - першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв'язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.


Нижньодніпровсько-прутський тип. Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіантів - нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Русі) і припрутського - на Хотинщині і в північ. Молдові. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам'яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндійський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами. Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа. Присутність індоаріїв на Україні зафіксована також лінгвістикою (ряд робіт О. М. Трубачова), частково археологією і етнографією. До нижньодніпровсько-прутського типу морфологічно близько молдовани, північно-схід. болгари, адигейці і суттєво менше - росіяни зони "східного великороса".

Динарський і карпатський (карпатсько-альпійський) типи. Динарський тип займає в цілому схід, частину Українських Карпат, переважаючи у Буковині і частково-Гуцульщині (крім зах. гуцулів, носіїв карпатського типу), а також У схід. Прикарпатті (напр., українці і гуцули Кутського р-ну, фіксуючись інколи в центр, частині Українських Карпат (центральні бойки Славського району, русини-українці, переселенці в Югославську Бачку являють собою суміш цих двох типів). Перший з них охоплює 4-5 % всіх українців, другий 7-8 %, локалізуючись переважно в центр, р-нах Українських Карпат.

У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих - 70%, світловолосих - лише 2%. А взагалі ці два типи мають ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко розрізнити. Динарський тип чітко характеризує чорногірців, греків Єпіру, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів, південно-зах. словаків.

Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динарцями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, за М. Смішком, очевидно, були карпи, котрі пов'язуються з франкійською куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. У окресленому ареалі до основного слов'янського ядра увійшли, за даними гідроніміки, археології, антропології та етнографії, суттєві іллірійські, фракійські, кельтські та індоіранські (останні, зокрема індійські, чіткіше виявляються у Гуцульщині, Буковині) компоненти. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від'ємністю) характеризуються зв'язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини.

P.S. Было бы неплохо перевести на русский.

[zastrug]

Если никто раньше не сделает, я поздним вечером, когда освбожусь, переведу

[zastrug]

Источник - Василий Дьяченко. Этнонациональное развитие Украины

Каждый народ имеет три истока своей огромнейшей бесписьменной истории -антропологический, лингвистический, культурный(или энографо-археологический), в которых часто отображены этнические процессы в виде лингвистических, культурных, антропологических более ранних субстратов, ассимилированных иноэтнических компонентов и их позднейших наслоений.Необходимо все это выучить и обобщить , опираясь на данные археологии, этнографии, антропологии, потом перейти ко всему комплексу проблем. Особенно важно дать этническое определение. Это можно сделать ретроспективным методом, последовательно двигаясь от современности в более древние эпохи, выделяя разные этнические компоненты в лингвистике и гидронимике, археологических культурах и антропологических материалах.
Этническая антропология Украины в историографическом плане начинается с Геродота. Он дает первые интересные этнографические, а иногда и антропологические описания древних этносов нашей территории, например южных европеоидов-гелонов. По Геродоту, эллины своей внешностью, пигментацией кожи совсем не были похожи на аборигенов огромной лесной зоны - светлоглазых блондинов, северных европеоидов-будинов. К последним, по данным антропологии, истории, археологии, этнографии и лингвистики, принадлежали и готы (готский компонент прослеживается в составе крымских татар) и бастарны (бастарнский компонент выявлен нами среди молдован Оргеевского района соседней с Украиной Молдовы). К южным европеоидам принадлежали киммерийцы, фракийцы с гетами и даками, скифы, алазоны, коллипиды, понтийские греки, тавры, синды, сираки, савроматы и сарматы, аланы. Среди древних славян, северных иллирийцев, кельтов и, очевидно, невров преобладали среднеевропейские европеоиды. Ретроспективно можно дать антропологическую характеристику популяций Украины эпохи энеолита - бронзы и даже каменного века.
Что касается антропологии украинцев, то еще в 1786 образованный (закончил три университета в Германии) украинский исследователь А. Шафонский детально описал ареалы трех етнографо-антропологических зон - полесской, степной (южной) и средней, выделенных на основе комплексных антропологических (пигментация и рост населения) и диалектологических особенностей украинцев Черниговщины и близлежащих уездов. Через 90 лет (Труды зтнографо- статистической зкспедиции...- Т. 7. 1877) впервые, базируясь на массовых обследованиях пигментации глаз и волос, а также роста новобранцев врачами, украинский этнограф П. Чубинский выделил три антропологических типа украинцев - украинский, подольский и полесский. В начале 20 столетия крупнейшие антропологические исследования на нашей этнической территории были осуществлены выдающимся украинским этнографом, археологом и антропологом профессором Ф. Вовком (Волковым) как лично им, так и его последователями. В противоположность некоторым русским и польским языковедам и историкам, которые возражали против факта существования украинского как отдельного языка и самого украинского народа, этот исследователь доказывал, что антропологически украинцы - особенно средне-украинской и южно-украинской зон относятся к высокорослому, брахикефальному украинскому варианту динарского антропологического типа с относительно темным цветом глаз и волос. Этот тип преобладает и у словаков, чехов, хорватов, сербов и был присущ также праславянам. Русские, белорусы и поляки имеют несколько более низкий рост и головной указатель, значительно более светлый цвет глаз и волос, а их смешенние с украинцами крайне западных районов соответственно привело к примеси у последних более светлых и невысокорослых(?) инокомпонентов.
Однако тезис профессора Вовка об антропологической однородности украинцев вызвал критику как русского антрополога Д. Анучина, так и некоторых украинских. Несмотря на это, роль Ф. Вовка в развитии украинской этнологии, археологии и украиноведения вообще, в организации и подготовке научных кадров - огромная, как огромно и количество его работ в этих областях украинской науки.
Украинские антропологи, ученики Ф. Вовка - А. Носов, С. Руденко, а также И. Раковский, Р. Ендик не возражают против общей антропологической характеристики украинцев, но подчеркивают отсутствие единого украинского антропологического типа и существование в его составе нескольких морфологических комплексов. Так, шесть антропологических типов украинцев выделяют как И. Раковский с С. Руденко, так и Р. Ендик, правда, считая основным динарский ( или адриатический ) тип, который, по подсчетам И. Ружницкого и С. Руденко, составляет 44,5 % и является доминирующим также в работе Р. Ендика. Интересно, что и наши исследования на протяжении 1956-1974 (обмерено 90 украинских и более 60 популяций соседних народов, включая всех славян (кроме лужичан и македонцев) тоже выявили семь антропологических типов украинцев, как правило, брахикефальних, в большинстве - высокорослых, с преобладанием темной пигментации волос. Но светлоглазые украинцы почти во всех типах (кроме динарского) значительно преобладают над темноглазыми, что свидетельствует о различии в методиках советской и антропологической школы Вовка в определении пигментации глаз.

Вообще же очень много наблюдений Ф. Вовка также подтверждаются и соответствующими нашими фиксациями. Преобладающим же антропологическим типом, по нашим данным, является центрально-украинский, который охватывает огромный ареал, где проживает свыше 60 % украинцев. Индивидуально этот тип встречается в примесях популяций других типов. Он вообще высокорослый, брахикефальний, со значительным процентом темноволосых, но пигментация глаз у него - средняя. Этот и ряд других признаков не дают оснований относить его к динарскому ареалу, хотя во всех популяциях этого типа есть примесь людей динарского комплекса. Антропологические материалы и анализ вариаций важных для украинского региона признаков дает основания к выделению на этнической территории украинского народа семи его антропологических типов. Дадим их короткую характеристику, ареалы и вероятные истоки их происхождения и формирования по разным антропологическим, в т.ч. и палеоантропологическим, одонтологическим, гематологическим данным.

P.S. Поиду покурю, пива еще возьму и продолжу.

Сообщение изменено: zastrug, 10 Май 2010 - 22:09.

[zastrug]

Дунайский тип. Занимает равнинную Галицию с западным Подольем без крайних северных районов Львовщины и Тернопольщины. Преобладает и у украинцев Польши - в Холмщине, Томашове. У бойков Борыни присутствует его более светлопигментированный деснянский (или валдайский) вариант, существенно распространенный у поляков и северных русских. Он охватывает (вместе с деснянским вариантом) больше 10 % украинцев. Характеризуется максимальным проявлением комплекса европеоидных признаков, длинным, относительно узким лицом с относительно длинным и узким носом. У галичан он четко выступающий (вообще же прямые спинки носа у украинцев всегда преобладают - "нос решительно прямой", как писал Ф. Вовк).Дунайский тип входит как основа в состав других типов украинцев, а также белорусов, русских, поляков (у этих народов преобладает его валдайский вариант(который характеризуется более высоким процентом светлоглазых и меньшим - черноволосых), словенцев, некоторых популяций хорватов, а также австрийцев,немцев, литовцев.
Современные носители дунайского (норикского) типа генетически связаны с средневековыми вариантами дунайского (или дунайско-днепровского) типа, который происходит от восточного (протославянского) массива раннебронзовых носителей шнурокерамических культур Западной Украины, Подолья и Южной Польши - ареала древней славянской, а также иллирийской гидронимики. (Трубачев О. М. Названия рек Правобережной Украины.- К-, 1968). О наличии иллирийского, фракийского, а также кельтского компонентов в составе дунайцев свидетельствуют и археологические данные.

Полесский тип. Наиболее характерные его черты - очень низкое и широкое лицо с таким же низким лицевым указателем (85,5), который не зафиксирован, по литературными данным, ни в одном ареале Европы, и максимальное в Украине развитие надбровья и массивного строения лба. Рост - средний. Пигментация глаз несколько более темная, чем общеукраинская, а волос - более светлая. Ряд других признаков - типично европеоидные. В позднем неолите низкими и широкими лицами характеризуются носители Днепро-донецкой культуры, которые в последний период своего существования передвинулись в полесскую зону, в частности правобережную.
Все свидетельствует о том, что в состав украинцев полесских районов Житомирской и Ровенской областей вошел древний кроманоидный палео-европейский компонент Днепро-донецкой культуры гребенчатой керамики, генетически связанный с более древними постсвидерскими позднемезолитическими культурами.
Протофины-уральцы ассимилировали большинство палеоевропейцев преимущественно в IV-III тыс. д.н.э. Однако меньшая юго-западная их часть вошла, по антропологическим данным, в состав украинцев зоны полесского типа, частично белорусов, а также восточных латышей.
Полищуки-украинцы характеризуются, по данным С. П. Сегеды, среднеевропейским одонтологическим типом. Аналоги полесскому типу встречаются лишь у эстонцев-сету, коми-пермяков и у средневековой чуди Петербургской, Псковской губерний.
Украинцы волынского варианта полесского типа имеют массивное строение лба. Ареал волынцев - северные районы Львовщины и Тернопольщины, южная и западная Волынь, украинцы Берестейщины - вместе с полищуками волынцы составляют около 10 % всех украинцев.

Верхнеднепровский тип. Зафиксирован лишь в Рыпкинськом районе Черниговщины (где-то 0,5 % всех украинцев). Характеризуется очень светлой пигментацией (60%) глаз. Головной указатель - наиболее низкий в Украине - 80. Это тип, который включил древний палеоевропейский (но без заметных кроманоидных черт), характерен для северных и северо-восточных поляков, северных белорусов, великоросов- новгородцев и поморов, "будаков", мордвы- эрзи, западных коми, некоторых эстонских популяций.

Центральноукраинський тип. Охватывает большую часть Украины, приблизительно 60 % украинцев. Размеры головы и лица,головной и лицевой указатели - средние. Третичный волосяной покров, пигментация волос и глаз, высота переносицы и большинство других признаков также средние. Рост высокий при типично европеоидных чертах лица. Характерно, что вследствии передвижений и смешивания антропологические черты большинства популяций, даже очень отдаленных, близки или схожи. Славянская основа типа - несколько модифицированный дунайский тип, который включил полесский (палеоевропейский) компонент, а также более южный (индоиранский, иллиро-фракийский и более поздний тюркский) элементы. Последний при сравнительном анализе выделяется в отдельных селах Полтавщины, а также Западной Украины с определенной исторической тюркской примесью, но выступает нечетко - складка верхнего века и сплющивание лица большие, чем в центрально-украинском типе в целом. Сопоставление материалов по Киевщине XVI-XVIII ст. (Лаврская экспедиция) свидетельствует, о его генетической связи с местным староукраинским населением как 12 - первой половины 13 столетий, так и с современными украинцами. Это свидетельствует об аборигенности украинского населения Киевщины, единство его генетических связей, несмотря на татаро-монгольское нашествие.


Нижнеднепровско-Прутский тип. Высокорослый, относительно темнопигментированный, со сниженным головным указателем. Состоит из двух вариантов - нижнеднепровского (в южных районах Киевской Руси) и припрутского - на Хотинщине и в северной Молдове. Существенная пигментация глаз и волос, значительное развитие волосяного покрова (особенно в с. Каменное Лебединского района) свидетельствуют о заметном индоиранском компоненте, и даже древнеиндийском, известном на Украине также по лингвистическим, археологическим и орнаментальным материалам. Индоднепровский палеоантропологический тип характеризуется длинноголовостью, некоторым выступанием нижней части лица, а также чрезвычайно специфическим совмещением резко профилированного лица с низким симотическим указателем носа. Присутствие индоариев на Украине зафиксировано также лингвистикой (ряд работ О. М. Трубачева), частично археологией и этнографией. К нижнеднепровско-прутскому типу морфологически близки молдоване, юго-восточные болгары, адыгейцы и существенно меньше - русские зоны "восточного великоросса".


Динарский и карпатский ( карпатско-альпийский) типы. Динарский тип занимает в целом восточную часть Украинских Карпат, преобладая в Буковине и частично- Гуцульщине (кроме западных гуцулов, носителей карпатского типа), а также в восточном Прикарпатье (например, украинцы и гуцулы Кутского района), фиксируясь иногда в центральной части Украинских Карпат (центральные бойки Славского района, русины- украинцы, переселенцы в Югославскую Бачку представляют из себя смесь этих двух типов). Первый из них охватывает 4-5 % всех украинцев, второй 7-8 %, локализуясь преимущественно в центральных районах Украинских Карпат.
У динарцев-украинцев приблизительно одинаковое количество светло- и темноглазых, черноволосых - 70%, светловолосых - лишь 2%. А вообще эти два типа имеют ряд взаимных переходов, поэтому их не всегда легко различить. Динарский тип четко характеризует черногорцев, греков Эпира, боснийцев, большинство популяций сербов, северных румын, юго-западных словаков.

Карпатский тип охватывает украинцев карпатской зоны,несколько не доходя до Верхнего Днестра, включает ряд западнобуковинских районов и Закарпатье, совпадая (вместе с украинцами- динарцами) с ареалом культуры подкарпатских курганов (3-6 в.н.э. ), носителями которой, по М. Смишко, очевидно, были карпы, которых связывают с фракийской куштановицкой культурой 6-3 вв.д.н.э. В очерченном ареале в основное славянское ядро вошли, по данным гидронимики, археологии, антропологии и этнографии, существенные иллирийские, фракийские, кельтские и индоиранские (последние, в частности индийские, четче проявляются в Гуцульщине, Буковине) компоненты. Гематологические черты (особенно по сниженному резус-отрицательному фактору) характеризуются связями с народами Балканского полуострова, Кавказа, Северной Индии. Украинцы карпатского типа близки к большинству хорватов, некоторым популяциям сербов преимущественно из северной Сербии, большинству популяций Чехии и Словакии, Южной и Центральной Венгрии.

Сообщение изменено: zastrug, 10 Май 2010 - 22:06.

[киевлянин]

В более современных работах С. Сегеды, который в том числе использует данные Дяченка, выделил 4 зоны, одной из которых была южная, при этом прутский и нижне-днепровский указаны как её варианты.

[zastrug]

Да и работы Рудич посовременнее и поинтереснее будут, причем в выводах с Дьяченко зачастую расходятся - в частности о преемственности населения Украины 12-13 и 16-18 столетий

[киевлянин]

А у Рудич есть работы о современном украинском населении?
Насколько знаю, она писала о черняховском населении...

[Брут]

Да и работы Рудич посовременнее и поинтереснее будут, причем в выводах с Дьяченко зачастую расходятся - в частности о преемственности населения Украины 12-13 и 16-18 столетий

Но,пожалуй,самые современные работы-это тот же Сегеда,который обобщил все сделанное до него,плюс сам провелисследования,причем не только антропологические,но и одонтологические,дерматоглифические и пр.

[киевлянин]

и даже откопал череп Ивана Сирка
недавно читал об этом в книге про последнего.

Действительно, по украинцам работы современнее и объятнее, чем Сегеды, пока нет.

Сообщение изменено: киевлянин, 11 Май 2010 - 11:57.

[zastrug]

А у Рудич есть работы о современном украинском населении?
Насколько знаю, она писала о черняховском населении...

Не только о черняховском. Насчет отсутствия преемственности между ранне - и поздне- средневековым населением Поднепровья - "ПРО АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ’Я ДОБИ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ", в эту же тему " АНТРОПОЛОГІЧНІ МАТЕРІАЛИ З РОЗКОПОК ЦВИНТАРЯ НА ТЕРИТОРІЇ МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ". В сети точно есть, по-моему и здесь выкладывали.

Сообщение изменено: zastrug, 11 Май 2010 - 19:02.

[galychanyn]

" АНТРОПОЛОГІЧНІ МАТЕРІАЛИ З РОЗКОПОК ЦВИНТАРЯ НА ТЕРИТОРІЇ МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ".
http://www.nbuv.gov....y/2008_4/07.pdf

Отже, за результатами аналізу населення, поховане на цвинтарі ХVII—XVIII ст. Михайлівського Золотоверхого монастиря, було переважно нащадками мешканців північно-західних або західних регіонів України. На матеріалах цього могильника та козацького цвинтаря у Чигирині можна стверджувати, що в добу пізнього середньовіччя у Середнє Подніпров’я відбувалися значні міграції із західних та північно-західних територій України, які колись займали племена древлян, волинян, тиверців та східних хорватів.

Сообщение изменено: galychanyn, 11 Май 2010 - 19:42.

[zastrug]

Вот-вот, я как раз об этом. Вот из второй указанной работы:

Підбиваючи підсумки відзначимо, що на антропологічних матеріалах Середнього Подніпров’я доби пізнього середньовіччя зафіксовано суттєві зміни порівняно з давньоруським часом. Простежено генетичну лінію, що пов’язує частину пізньосередньовічного населення цієї території з полянськими групами, особливо виразно — на жіночих черепах. Хоча, можливо, це є наслідком міграції з лівобережних чернігівських полянських земель. Якщо у давньоруську добу у Середньому Подніпров’ї відчувався певний приплив переселенців з більш північних територій: дреговицьких, радимицьких, кривичів смоленських(Рудич 2007), то у добу пізнього середньовіччя міграцій з цих регіонів на антропологічному матеріалі не простежено. В пізньому середньовіччі рельєфніше представлені, особливо серед чоловіків, вихідці із західних земель (колись древлянсько-волинянських, галицьких та тиверських). Отже, можна припустити, що їх приплив був значний, тобто очевидною є зміна провідних міграційних потоків.
За краніологічними матеріалами козацької доби можна відзначити, що порівняно з давньоруським часом збільшився відсоток степового населення, який досяг піка для цієї території. Найкраще представлено так званий сарматсько-салтівський морфотип, який колись репрезентував болгар і був поширений у Хозарії та Криму, а в XII—XV ст. характеризував частину населення Нижнього Подніпров’я та Прутсько-Дністровського межиріччя. На пізньосередньовічних могильниках Центральної України виявлено вихідців із різноманітних кочових груп, етнічна інтерпретація яких на сучасному етапі не завжди можлива. Внесок степовиків у формування антропологічного складу населення України найвиразніше зафіксовано у Подніпров’ї на матеріалах XVI—XVII ст. (Чигирин, Суботів, Вишгород), але відчувається і на Поділлі, наприклад, у Меджибожі. У більш пізніх збірних серіях українців XIX—XX ст. степовий компонент нівелюється і простежується на краніологічному матеріалі лише на рівні індивідуальних даних.

[zastrug]

То же в переводе:
"Подводя итоги отметим, что по антропологическим материалам Среднего Поднепровья эпохи позднего средневековья зафиксированы существенные изменения по сравнению с древнерусским временем. Прослежена генетическая линия, которая связывает часть позднесредневекового население этой территории с полянскими группами, особенно выразительно - на женских черепах. Хотя, возможно, это является следствием миграции из левобережных черниговских полянских земель. Если в древнерусскую эпоху в Среднем Поднепровье ощущался определенный приток переселенцев из более северных территорий: дреговичей, радимичей, кривичей смоленских(Рудич 2007), то во времена позднего средневековья миграции из этих регионов на антропологическом материале не прослеживаются. В позднем средневековье рельефнее представлены, особенно среди мужчин, выходцы из западных земель (когда-то древлянско- волынских, галицких и тиверских). Итак, можно предположить, что их приток был значительный, то есть очевидно изменение основных миграционных потоков.
Рассматривая краниологический материал казацкой эпохи можно отметить, что по сравнению с древнерусскими временами увеличился процент степного населения, который достиг пика для этой территории. Лучше всего представлен так называемый сарматско- салтовский морфотип, который когда-то репрезентовал болгар и был распространен в Хозарии и в Крыму, а в 12-15 ст. характеризовал часть населения Нижнего Поднепровья и Прутско- Днестровского междуречья. В позднесредневековых могильниках Центральной Украины выявлены выходцы из разных кочевых групп, этническая интерпретация которых на современном этапе не всегда возможная. Вклад степняков в формирование антропологического состава населения Украины выразительнее всего зафиксирован в Поднепровье на материалах 16-17 ст. (Чигирин, Суботов, Вышгород), но ощущается и на Подолье, например, в Меджибоже. В более поздних сборных сериях украинцев 19-20 ст. степной компонент нивелируется и прослеживается на краниологическом материале лишь на уровне индивидуальных данных."

Сообщение изменено: zastrug, 11 Май 2010 - 21:10.

[galychanyn]

Вот из второй указанной работы:

http://www.nbuv.gov....09_1/Rudych.pdf

Сообщение изменено: galychanyn, 11 Май 2010 - 20:50.

[galychanyn]

Автореферат диссертации
Рудич О.Т.
НАСЕЛЕННЯ ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ЗА МАТЕРІАЛАМИ АНТРОПОЛОГІЇ

http://www.ucrainica...loads/?pub=1063

[киевлянин]

Вообще-то речь идет об изменении миграционных потоков, а не об отсутствии преемственности, впрочем, каждый делает свои выводы...

меня больше заинтересовала другая информация

Рассматривая краниологический материал казацкой эпохи можно отметить, что по сравнению с древнерусскими временами увеличился процент степного населения, который достиг пика для этой территории. Лучше всего представлен так называемый сарматско- салтовский морфотип, который когда-то репрезентовал болгар и был распространен в Хозарии и в Крыму, а в 12-15 ст. характеризовал часть населения Нижнего Поднепровья и Прутско- Днестровского междуречья.

[galychanyn]

меня больше заинтересовала другая информация

Что первое, что второе исследование - речь идет только об тенденциях. Абсолютно никаких цифр и процентов.

Сообщение изменено: galychanyn, 12 Май 2010 - 10:38.

[Брут]

Судя по логике Рудич,то теперешнее население Поднепровья является исключительно потомком западных украинцев и кочевников,что не совпадает ни с данными антропологии,ни с данными генетики.Меня интересует,можно ли на основании кладбища из Михайловского монастыря,где похоронена городская элита,делать выводы относительно всего населения территории Поднепровья?

Сообщение изменено: Брут, 13 Май 2010 - 16:07.

[zastrug]

Судя по логике Рудич,то теперешнее население Поднепровья является исключительно потомком западных украинцев и кочевников,что не совпадает ни с данными антропологии,ни с данными генетики.Меня интересует,можно ли на основании кладбища из Михайловского монастыря,где похоронена городская элита,делать выводы относительно всего населения территории Поднепровья?

А кто она как не антрополог? Работает в тесной связке с Сегедой. И какой генетике это противоречит?
Почему только Михайловское кладбище? Посмотрите работы, она оперирует наиболее полными данными (на нынешний момент) из изученных на данный момент захоронений позднего средневековья.

[Брут]

А кто она как не антрополог?

Я не ставил это под сомнение.

И какой генетике это противоречит?

Согласно генетическим исследованиям Балановских поднепровские украинцы занимают отдельный кластер.Конечно,они близки к северозападным,но не настолько,чтобы считаться потомками мигрантов из западных регионов.Да и антропологически-Рудич во многих городахотмечает значительный туранидный компонент-где он в современных украинцах?Конечно,есть отдельные люди с туранидной примесью,но на на популяционном уровне он фактически незаметен.

[zastrug]

Согласно генетическим исследованиям Балановских поднепровские украинцы занимают отдельный кластер.Конечно,они близки к северозападным,но не настолько,чтобы считаться потомками мигрантов из западных регионов

" По маркерам Y хромосомы украинцы более сходны друг с другом, чем с популяциями других народов. По маркерам мтДНК каждая украинская популяция сходна не только с другими изученными украинскими популяциями, но и с другими народами Европы."
По Y :
"При этом, по маркерам Y хромосомы к центральным ближе восточные украинцы, а по мтДНК – западные. Своеобразие генофонда Y хромосомы западных украинцев на фоне других трех изученных популяций связано с пониженной, по сравнению с ними, частотой гаплогруппы R1a и повышенной – R1b."
Вот и все. Различия только в частоте этих двух гаплогрупп. К тому же исследовались на западе только Львовская и И-Франковская области. По Волыни данные были бы другие, к тому же были переселенческие группы с юго-запада(теперь Молдова) и Нижнего Днепра(ославяненные иранцы).

Да и антропологически-Рудич во многих городахотмечает значительный туранидный компонент-где он в современных украинцах?Конечно,есть отдельные люди с туранидной примесью,но на на популяционном уровне он фактически незаметен.

Где она писала о туранидах? Это вы об этом:

Це поєднання характеризує носіїв так званого сарматсько-салтівського (або зливкинського) антропологічного типу. Цей морфотип представляв сарматські групи різних територій та хронологічних періодів. Однак сармати перебували в складних стосунках субстрату та суперстрату з цілою низкою груп населення як Східної Європи, так і Центральної Азії, вони в одних випадках
стали домішкою, в інших — основою для окремих груп населення, яке мешкало в степових регіонах — від болгар до торків. Зазначений тип бухарактерний для частини носіїв салтівської культури, яких пов’язують із болгарами (для аланської складової населення культури, за антропологічною традицією, домінантним вважається інший тип, що поєднує доліхокранію з відносно вузьким обличчям), для середньовічного населення Хозарії, деяких районів Північного Кавказу, груп різних територій, в яких вбачають давніх болгар. На землях України цей морфотип представляв мешканців середньовічних міст Криму та був одним зі складових компонентів осілого населення Нижнього Подніпров’я XII—XV ст.
......
Чоловіча вибірка з Вишгорода також досить близька до збірних краніологічних серій українців Центральної, Західної, Південної та Східної України, в яких домінують матеріали XIX—XX ст. Однак варто відзначити, що вишгородська серія, на відміну від усіх чотирьох збірних регіональних груп українців, має слабше горизонтальне профілювання обличчя та більшу висоту орбіт, що відбиває наявність у ній істотної степової домішки. Отже, пік цієї присутності, яку можна простежити на антропологічному матеріалі, припадає на XIV— XVII ст. На краніологічних матеріалах XIX— XX ст. наявність вихідців зі степових популяцій серед населення України також простежується,але значно слабше."
По-моему достаточно недвусмысленно.

[киевлянин]

Различия только в частоте этих двух гаплогрупп.

между западными и центральными украинцами? и какой Вы хотите сделать из этого вывод? Если Вы делаете вывод об отсутствии преемственности между населением Поднепровья 5-8 вв. и современным на основании того, что потом его стали заселять с запада, юго-запада и юга, то данные о миграции, а также все остальные, которые Вы привели, не исключают наличия стабильного населения в этих землях. А то, что сарматские группы и их потомки оказали влияние на этногенез украинцев, в этом спору нет.

Сообщение изменено: киевлянин, 14 Май 2010 - 07:36.

[Брут]

" По маркерам Y хромосомы украинцы более сходны друг с другом, чем с популяциями других народов. По маркерам мтДНК каждая украинская популяция сходна не только с другими изученными украинскими популяциями, но и с другими народами Европы."
По Y :
"При этом, по маркерам Y хромосомы к центральным ближе восточные украинцы, а по мтДНК – западные. Своеобразие генофонда Y хромосомы западных украинцев на фоне других трех изученных популяций связано с пониженной, по сравнению с ними, частотой гаплогруппы R1a и повышенной – R1b."
Вот и все. Различия только в частоте этих двух гаплогрупп. К тому же исследовались на западе только Львовская и И-Франковская области. По Волыни данные были бы другие, к тому же были переселенческие группы с юго-запада(теперь Молдова) и Нижнего Днепра(ославяненные иранцы).

Заструг,я не говорил о том,что центральные украинцы генетически совсем неродственны западным.Но не настолько,чтобы считать,что они потомки полностью нового населения,заменившего более раннее.Ну,конечно,я тоже считаю,что выборки очень ограничены,поэтому можем пока отказаться от генетики.

Где она писала о туранидах? Это вы об этом:

И об этом тоже.А еще о других городах,типа Чигирина.А Вам известно,какие регионы обследовала Рудич и насколько масштабны были исследования?Насколько я понимаю,это Киев,Вышгород,Чигирин и некоторые другие города.

[zastrug]

между западными и центральными украинцами? и какой Вы хотите сделать из этого вывод? Если Вы делаете вывод об отсутствии преемственности между населением Поднепровья 5-8 вв. и современным на основании того, что потом его стали заселять с запада, юго-запада и юга, то данные о миграции, а также все остальные, которые Вы привели, не исключают наличия стабильного населения в этих землях. А то, что сарматские группы и их потомки оказали влияние на этногенез украинцев, в этом спору нет.

Все выводы есть в работах , просто читать нужно. Если этого мало, посмотреть исторические документы того времени, которые полностью подтверждают выводы их статей.
Какое нафиг стабильное население?! Вы о чем? В Поднепровье 13-15 веков!?
Меня всегда поражает, как люди готовы рассуждать о миграциях каких угодно народов в какие угодно дали, но как только дело касается этноса, к которому принадлежит подобный собеседник, то он попросту ничего не желает видеть, в стремлении доказать, что именно его предки были автохтонами этих территорий, жили здесь и только здесь , ниоткуда не приходили и никуда не уходили(ну разве что расширяя границы )

Сообщение изменено: zastrug, 14 Май 2010 - 21:40.

[Брут]

Все выводы есть в работах , просто читать нужно. Если этого мало, посмотреть исторические документы того времени, которые полностью подтверждают выводы их статей.
Какое нафиг стабильное население?! Вы о чем? В Поднепровье 13-15 веков!?

Да,в там было и стабильное население.Ну,или относительно стабильное-оно если и переселялось,то не дальше 50 км.Если согласно документам,то насколько я понимаю, большинство местного населения входило в состав улусов и подчинялось непосредственно ханской администрации,без княжеской власти.

[zastrug]

Да,в там было и стабильное население.Ну,или относительно стабильное-оно если и переселялось,то не дальше 50 км.

Это вам так кажется? Или есть какие-то данные, позволяющие утверждать подобное?

[Брут]

Это вам так кажется? Или есть какие-то данные, позволяющие утверждать подобное?

Даже судя по Вышгороду.Ведь Рудич наблюдала-преимущественно в женщинах-старый полянский антропологический тип.Я не говорю,что все постоянно проживали в одном месте-но часть населения осталась в этих регионах.

[zastrug]

Даже судя по Вышгороду.Ведь Рудич наблюдала-преимущественно в женщинах-старый полянский антропологический тип.Я не говорю,что все постоянно проживали в одном месте-но часть населения осталась в этих регионах.

То что полная смена населения вряд ли возможна(разве что только в исключительных случаях) я согласен. Речь о тенденции.
А что касается оставшегося населения... В том же Киеве через несколько лет после татарского погрома осталось 200 дворов, из Поднепровья кто смог, тот ушел..

[Брут]

В том же Киеве через несколько лет после татарского погрома осталось 200 дворов

И в большей части городоав так.Но нужно изучать села,ведь позже города заселялись выходцами именно их.

из Поднепровья кто смог, тот ушел..

Может быть,только небольшая часть.Но археологические данные не доказывают массовое бегство выжившего населения.

[zastrug]

Может быть,только небольшая часть.Но археологические данные не доказывают массовое бегство выжившего населения.

ТО есть? Видна непрерывность функционирования полянских поселений на протяжении 14-15 веков и в прежних масштабах? Можно узнать, чьи исследования?