Перейти к содержимому

Добро пожаловать на Balto-Slavica, форум о Восточной Европе.
Зарегистрируйтесь, чтобы получить доступ ко всем нашим функциям. Зарегистрировавшись, вы сможете создавать темы, отвечать в существующих темах, получить доступ к другим разделам и многое другое. Это сообщение исчезнет после входа.
Войти Создать учётную запись
Фотография

Запорожское козачество ("Запорізьке козацтво")


  • Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы ответить
313 ответов в этой теме

#1
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Собственно, как потомку запорожских козаков, было обидно, что этой темы ещё не было на форуме, но попытаюсь исправить эту ситуацию...

История запорожских козаков неоднократно была жертвой политики разных империй, которые окружали запорожские "вольности" (так. запорожцы называли свои "области")...

В данной теме, хоется лишь рассмотреть истоники об истории запорожского козачества, поскольку теорий происхождения козачества немеряно....

Для начала, можно рассмотреть "ЮЖНОРУССКИЕ ЛЕТОПИСИ"(их всего три, но наало козаества описывается только в двух)...

"КРАТКОЕ ЛЂТОИЗОБРАЗИТЕЛНОЕ ДЂЙСТВЪ И СЛУЧАЕВЪ ОПИСАНІЕ,
что въ какомъ годЂ въ УкраинЂ Малороссійской дЂялось, наипаче, кто именно когда былъ козацкимъ гетманомъ, и о протчихъ приключеніяхъ отъ Россіи, кратко.
1506 — 1783.":

Цитата
1506. Первый былъ гетманъ войскъ Запорожскихъ Прецеславъ Лянцкронскій, фамиліи сенаторской. Сей съ козаками землю Турецкую щасливо воевалъ. За сего гетмана, отъ короля полского Первого Жигмунта, козакамъ за службы отдано волность и землю выше и ниже пороговъ, по обоихъ сторонахъ Днепра, во владЂніе вЂчное.

http://litopys.org.u...bilz02.htm#krat

"ХРОНОЛОГІЯ
ВЫСОКОСЛАВНЫХЪ ЯСНЕВЕЛМОЖНЫХЪ ГЕТМАНОВЪ, ПРЕЖДЕ ХМЕЛНИЦКОГО БЫВШИХЪ.":

Цитата
1506. 1. Первый гетманъ войскъ Запорожскихъ, съ фамиліи сенаторской, имянуемый Прецлавъ Ланцкоронскій, или Принцъ Славлянскороссійскій. Сей многократно землю Турецкую съ козаками щастливо воевалъ. За сего гатмана, за короля польского Жикгмунта Первого; привернено козакамъ, за вЂрные услуги ихъ, окрестъ Днепра землю, которую былъ отъ нихъ отнялъ король полскій Казимиръ Первый въ году 1340; однако имъ волности всякіе были.

http://litopys.org.u...ozer/bilz03.htm

Однако, тут ошибка, в 1340 году был Казимир 3ий=)))

И интересно выходит, что действительно, в этом году были войны поляков и ВКЛ за украинские земли:
Цитата
Война за галицко-волынское наследство — серия вооружённых конфликтов между Королевством Польским и Великим княжеством Литовским за обладание территорией ослабевшего Галицко-Волынского княжества (распалось в ходе войны в 1349) с 1340 по 1392 год.


Цитата
Первый этап
В 1340 году Любарт Гедиминович занял престол князя Волыни, а в Галиции воцарились местные бояре, объявив своим новым князем Дмитрия Дядька. Несмотря на это, Любарт продолжал именовать себя галицко-волынским князем, а Дядько себя — «старостой Русской земли».

Тем временем Казимир III, польский король, напал на Галицию и занял многие города, в том числе Львов и Перемышль, заставив Дмитрия Дядька признать вассальную зависимость от него. Однако Дядько через некоторое время вновь начал проявлять самостоятельность с целью обрести независимость. Он заключил союз с Золотой Ордой и Литвой, и в 1341 году совершил успешный поход в Польшу при поддержке монголов и Любарта. В результате Любарт захватил такие города, как Белз, Владимир и Кременец. Однако, в результате предательства, он попал в руки к Казимиру. Из плена его освободил родной брат Кейстут Гедиминович.[1] На протяжении нескольких лет братья контролировали и защищали отбитые у Польши города, а после смерти Дядька — и большую часть Галиции, которая официально перешла к ним. В 1344 году был подписан мир, по которому поляки признавали власть литовцев на Волыни и в большей части Галиции, в обмен на что литовцы обязывались помочь Польше в походе на Ратиборское княжество в 1345 году.

[править] Второй этап
Однако в 1348 году Казимир заключил договоры с чехами, Тевтонским орденом и Золотой Ордой, и в 1349 году вновь начал войну, воспользовавшись поражением литовских войск в битве над Стравой крестоносцам. Он направив свои войска на Волынь и почти полностью занял её (Луцк и Подолье остались в руках литовцев), но как только из ненадобности распустил часть войск по домам, Кейстут и Любарт, заручившись поддержкой великого князя московского Семёна Ивановича Гордого, вновь заняли Волынь, Холмщину и Белз, изгнав оттуда поляков в 1350 году и захватив дополнительные территории.[1]

В том же году снова был подписан мир, по которому противники вновь разделили спорные территории: литовцам досталась Волынь с Белзом и Холмом, а полякам — вся Галиция.

Но и новый мир недолго продержался — Литва захотела присоединить к себе Галицию, и в том же 1350 году боевые действия возобновились. Литовские войска вторглись на территорию Польши, в ответ на что поляки и венгры, тоже заинтересованные в обладании регионом, совершили нападение на Волынь в 1351 и 1352 годах. К новым территориальным изменениям эти военные действия не привели.

24 июля 1355 года был подписан третий по счёту мир,[2] по которому Польша получала Галицию, Перемышльщину и Надсянье, а Литва — Волынь, Берестейщину и Холмщину. Город Кременец на Волыни считался общим владением обоих монархий. Фактически новый мир сохранял статус-кво 1350 года, что не удовлетворяло литовцев.

В 1366 война возобновилась. Поляки снова, хорошо подготовившись, напали на Волынь, и за короткий срок захватили Холм, Белз, Владимир и Луцк, заставив подписать литовцев уже четвёртый по счёту мирный договор. По новому договору Любарт получал лишь Луцкую землю и часть Владимирской, а Казимир — всю остальную часть Волыни и Галицию.

[править] Третий этап
В 1370 году король Польши Казимир III умер. Этим воспользовались литовские князья, атаковав контролируемые поляками земли Волыни. В результате Александр Кориатович и Юрий Наримунтович, два литовских князя, служивших полякам, перешли на сторону Литвы, а сама Литва завоевала всю Волынь. Тем временем в Польше появился новый король —Людовик I Великий, ему также подчинялась Венгрия.

Людовик в 1377 году организовал поход против литовцев. В результате Литва потеряла Белз, Холм и Городло. Согласно новому перемирию, литовский князь Любарт признавал себя вассалом Людовика, благодаря чему закрепил за собой всю Волынь, а власть над Галицией формально признавалась за Владиславом Опольским, тоже вассалом Людовика, хотя фактически Галицию контролировала венгерская администрация.

В 1382, после смерти Людовика, Любарт не решился начать новую войну, а просто выкупил свои города (Олекско, Городло, Лопатин, Кременец, Перемыль и Сесрятин) у венгерских старост.

В 1385 году Польша и Литва заключили Кревскую унию, согласно которой образовали единую федерацию путём брака польской королевы Ядвиги и литовского князя Ягайла. Это сделало невозможным войны между государствами и сделало Великое княжество Литовское зависимым от Польши. В 1387 Ядвига совершила в Галицию поход, изгнала венгров и присоединила эту территорию к польской монархии.

После смерти Любарта Ягайло отобрал у его сына Фёдора часть княжества, заново перераспределив территории бывшего Галицко-Волынского княжества в пользу Витовта. Фёдор в 1387 году потерял Луцкую землю, а в 1393 —Владимирскую. Территориальные изменения, закрепившие за поляками Галицию, а за литовцами Волынь, были утверждены островским соглашением 1392 года, которое подписали Ягайло и Витовт.

[править] Итог
В результате длительной, пятидесятидвухлетней войны, земли Галицко-Волынского княжества были разделены между его соседями — Польшей и Литвой. Польское королевство получило часть Галиции с городами Галичем и Львовом, Подляшье, Люблин и южные земли Подолья, а также — часть Волыни с городами Белзом и Холмом, а Великое Княжество Литовское — Волынь с Владимиром и Луцком, часть Подолья.[3] Такой раздел сохранялся до 1569 года, когда была подписана Люблинская уния.
Галицко-Волынское княжество прекратило своё существование как единое политическое целое. Польша в скором времени упразднила Галицкое княжество, попавшее в её состав, создав на его территории Русское воеводство польской короны, а Литва объединила подконтрольные ей территории бывшего княжества в Волынское воеводство.

Интересно, что хотя княжество было разделено между Литвой и Польшей, титул князей «Галиции и Владимирии» закрепился за польско-венгерской Анжуйской династией.


http://ru.wikipedia....

"ИМЯННАЯ ПЕРЕПИСЬ МАЛОРОССІЙСКИХЪ ХЕТМАНОВЪ,
КОГДА КТО И СЪ КОТОРОЙ СТОРОНЫ ДНЕПРА БЫЛЪ, СЪ КРАТКИМЪ ОПИСАНІЕМЪ ИХЪ ДЂЛЪ.":

Цитата
1. Дашкевичъ. Сей былъ первой въ 16-мъ столЂтіи, во время Полскаго владЂнія и короля Сигисмунда Перваго, изъ жителей украинскихъ, наименовалъ самъ себе козацкимъ хетманомъ; которой тЂмъ чиномъ за побЂжденіе съ козаками Татаръ Крымскихъ и за услугу ПолшЂ отъ того короля признанъ и удостоенъ хетманомъ козацкимъ; который и для разселеныя козацкого и ихъ выгодъ, 1505 году пожаловалъ имъ въ Кіевскомъ и Брацлавскомъ воеводствахъ земли и одарилъ ихъ волностями и преимуществами.


http://litopys.org.u...ozer/bilz04.htm

Про старый город Черкасы, от которого согласно "Истории Русов" стали называть черкасами не только запорожских козаков, но и украинцев вообще:
Цитата
Черкаси — виникли у другій половині XIII ст. Вперше згадані під 1282 р. (Татищев. — С. 284). З першої третини XIV ст. входять до складу Великого князівства Литовського як «пригородок киевский» \149\ (ПСРЛ.— Т. 32.— С. 38, 137; Т. 35.— С. 96, 153, 200, 221). Неодноразово згадуються протягом XIV—XV ст., в тому числі і як порубіжний замок (ПСРЛ.— Т. 32.— С. 43, 71, 147; Т. 35.— С. 65, 138, 159, 206, 228; Коцебу А. Свитригайло, великий князь Литовский. — Спб., 1835.— Прибавления. — С. 8, 11). Можна припускати, що Черкаси з часу входження до складу Великого князівства Литовського виконували виключно оборонні функції прикордонного із Степом форпосту. З кінця XV ст.— центр староства (Яковлів А. Намісники, державці і старости господарського замку Черкаського в кінці XV і в XVI ст.— К., 1907.— С. 1). Один з основних центрів формування козацтва, одне з перших козацьких міст; «черкаси» або «черкаські козаки» постійно беруть участь у війнах і сутичках з кримськими татарами, виступають захисниками руських і московських порубіжних областей. 1532 р. Черкаський замок витримав облогу кримського хана Саадат-Гірея, військо якого нараховувало кілька тисяч яничарів і 50 гармат (Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець.— 2-е вид.— К., 1971.— С. 126; Малиновский И. История панов-рады Великого княжества Литовского.— Томск, 1901.— С. 185—189). Черкаськими і канівськими старостами були такі видатні за своїми військовими і дипломатичними здібностями люди, як Остафій Дашкевич і кн. Дмитро Вишневецький. Після багатоденної облоги Черкаського замку військами Саадат-Гірея виникла потреба в його укріпленні й ремонті. 1549 р. він був відновлений; крім того, раніше було закладено новий замок, однак, вірогідно, його розташування у стратегічному відношенні було невдалим (мешканці відмовилися переселятися туди зі старого замку), тому він так і не був закінчений (Архив Юго-Западной России.—Ч. 7, т. 1.— С. 77, 90—91; ЦДАДА СРСР.—Ф. 389, оп. 1, спр. 563.— Арк. 16—17 зв.). Значний фактичний матеріал про замок містить ревізія 1552 р. (Архив Юго-Западной России.— Ч. 7, т. 1.— С. 77—91). Збереглися і наступні описи Черкаського староства: 1570, 1616, 1622, 1765, 1789рр. (Архив Юго-Западной России.— Ч. 7, т. 1.— С. 313—316; Ч. 7, т. 3.— С. 1—8, 10—13, 236—253 та ін.), що дає можливість простежити розвиток даної території на значному хронологічному відрізку. За люстрацією 1622 р., у місті нараховувалося 120 дворів «послушних» міщан, зобов'язаних до кінної служби при старості, і понад 1000 козацьких «непослушних» дворів (разом з хуторами), тобто, рахуючи пересічно по 6 осіб на двір, понад 6700 жителів (Źródła dziejowe.— T. 5.— S. 134). Черкаси пам'ятають виступи мешканців замку проти старости В. Тишкевича (1536) і селянсько-козацьке повстання під проводом К. Косинського (1593), а пізніше — участь «черкасців» у Визвольній війні 1648—1654 рр. (История Украинской ССР. — С. 172—173, 356—357). Саме звідси 8 червня 1648. Б. Хмельницький писав до царя Олексія Михайловича про майбутній союз України з Росією (Касименко.— С. 89—90). Восени 1657 р. Черкаси були знову спалені польськими військами (Мыцык Ю. А. «Летописец» Дворецких — памятник украинского летописания XVII в.// Летописи и хроники.— М., 1984.— С. 227). Черкаський полк, утворений 1625 р. як військово-адміністративна одиниця, бере активну участь у польсько-козацьких війнах другої половини XVII ст. За свідченням Евлія Челебі (1657), Черкаси — «це міцна кам'яна споруда, а паланка, оточена насипним земляним валом з частоколом з колод, яка стоїть на березі Дніпра. У фортеці близько тисячі критих тесом будинків [бл. 6 тис. мешканців.— Г. Б.], монастир з трьома дзвонами, її лавки, гармати, арсенал чудові... У цій фортеці 3 тис. війська. І невірні саме цієї фортеці, користуючися придатними для цього човнами, грабують і руйнують прибережні землі Чорного моря». (Эвлия Челеби.— С. 80—81). \150\

Завдяки вдалому стратегічному положенню (вигідна висота, поромна переправа, броди) Черкаси знаходилися в центрі військово-політичних подій: тут призначалися переговори і проходили традиційні посольські дороги (Акты ЮЗР.— Т. 6.— С. 243, 245; Санин Г. А. Русско-польские отношения 1667— 1672 гг. и крымско-турецкая политика в Восточной Европе // Россия, Польша и Причерноморье в XV—XVIII вв.— М., 1979.— С. 281; Касименко.— С. 244, 256, 328); у місті перебували татарські і турецькі гарнізони, його брали в облогу війська гетьманів П. Дорошенка та І. Самойловича, обороняли російські полки (Акты ЮЗР.— Т. 6.— С. 33, 147, 158, 173; Т. 7.— С. 154; Т. 9.— Стб. 33, 41, 623, 628, 969, 970; Т. 11.— Стб. 372, 380, 445, 487, 531, 533, 544, 601, 607, 608, 609, 637, 640, 653, 655; Т. 12.— Стб. 86, 87, 241, 279, 280, 333, 369, 536, 587, 608). Місто переходило з рук у руки. Черкаський воєвода І. Вердеревський 1674 р. писав: «малой де городок в Черкасех... весь худ, строить будет вновь» (Акты ЮЗР.— Т. 11.— Стб. 608). У зв'язку з цілком обгрунтованою підозрою, що черкаські жителі підтримують гетьмана П. Дорошенка, царський стольник, полковник А. Карандеев 1677 р., незважаючи на те, що «тот полк Черкаской старинной, отнял было есьм от них ту честь полковническую и привратил их к полку Черниговскому» (Акты ЮЗР.— Т. 13.— Стб. 392). Після Прутського миру 1711 р. Правобережжя перейшло до Речі Посполитої, а Черкаси знову стали центром одноіменного староства; після 1795 р.— у складі Росії— стають невеликим повітовим містом Київської губернії (1797) (Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область.— К-, 1972.— С. 92—93). Нині — обласний центр УРСР. Ю. М.


http://litopys.org.u...n/opysprym1.htm

Цитата
Перші прямі відомості про наявність у козаків укріплень за дніпровськими порогами залишив нам Мартин Бєльський, про якого вже згадувалось у вступі. Він присвятив козакам у своїй Хроніці окремий розділ («Про козаків»). «Ці люди, — пише він, — постійно ловлять рибу на Низу (на Дніпрі і його притоках), там же сушать її на сонці без солі». Пробувши тут літо, козаки, за словами Бєльського, «розходяться на зиму по сусідніх містах, таких як Київ, Черкаси та інші, залишаючи на острові, в безпечному місці на Дніпрі, човни і кілька сотень людей на коші (korzeniu), як вони говорять, /124/при стрільбі, бо мають при собі і гармати, захоплені в турецьких фортецях і у татар» 7.

На тій підставі, що розділ «Про козаків» вміщено в Хроніці Бєльського після опису подій 1574 року *, дехто з істориків зробив висновок, що його відомості стосуються 70-х років XVI століття. Однак уважний розгляд повідомлення Бєльського дає підставу вважати цей погляд помилковим. Справа в тому, що згаданий розділ, включений Бєльським в свою Хроніку як самостійний нарис, стоїть поза хронологічною послідовністю тексту 8: він об’єднує події, які стосуються різних періодів. Доказом цього може бути згадка Бєльського про те, що взимку козаки поверталися з Низу в українські міста.

Тим часом про вільне повернення козаків у староства не могло бути й мови в 70-і роки XVI століття, тобто тоді, коли боротьба уряду проти запорожців посилилась.

З повідомлення Бєльського довідуємось, що у козаків за порогами вже існувала певна організація, репрезентована «Кошем». Козаки, що залишилися на Коші, становили його залогу, яка мала, за словами Бєльського, гармати, човни тощо. Заснування козаками Коша за порогами треба вважати нічим іншим як утворенням Запорозької Січі. Зрозуміло, що це сталося не раптово, а в процесі тривалого часу. Можливо, в 30 — 50-х роках , XVI століття.


http://litopys.org.ua/holob/hol04.htm

Цитата
О Козакахъ Рускихъ, а паче о Малоросійскихъ и о самомъ ихъ названіи, странная нЂкая повЂствуютъ нЂкоторые писатели. Они, какъ бы препираясь между собою, говорятъ: одни, сіи Козаки суть пришельцы въ Русь, то изъ Скиθіи или отъ Татаровъ, то изъ Кабарды Черкаской; а другіе утверждаютъ, яко бы остатки иноплеменнаго народа Козарскаго. Польскіе жь историки показываютъ еще, будто они набиралисъ изъ разной вольницы или сволочи, и поселены отъ ихъ Королей на пустыхъ земляхъ внизу рЂкъ ДнЂпра и Буга. Но таковыя нелЂпыя мнЂнія значатъ больше, чЂмъ ошибки историческія, и не приводя другихъ истинъ, опровергаетъ ихъ самый разсудокъ; ибо то неоспоримо, что всякой народъ долженъ имЂть своихъ воиновъ и по необходимости изъ самихъ себя, чтобы ввЂрять свою судьбу и безопасность не иностранному, а своему воинству, а иначе было бъ крайнее безуміе и неосторожность, похожія на то, какъ бы заставитъ стеречь коршунамъ голубей, а волкамъ овецъ. Названія же воинамъ даются обыкновенно на языкЂ каждаго народа по доспЂхамъ или вооруженіямъ ихъ, и потому видны въ одномъ народЂ жолнеры, въ другомъ янычары и спаги, а во иныхъ солдаты и жандармы; а дальше названія сіи раздЂляются на конныхъ и пЂшихъ; отъ чего такъ же извЂстны названія по мушкету мушкатеровъ, по карабинамъ карабинеровъ, и такъ далЂе.

Такимъ образомъ и Рускіе воины назвались конные Козаками, а пЂшіе стрЂльцами и сердюками, и сіи названія суть собственныя Рускія, отъ ихъ языка взятыя, на примЂръ стрЂлъцы по стрЂльбЂ, сердюки по сердцу или запальчивости, а Козаки и Козаре, по легкости ихъ коней, уподобляющихся козьему скоку. Что бы же были они иностранцы или пришельцы, и Рускій народъ ввЂрилъ бы такимъ бродягамъ судьбу свою и безопасность, сего ничто не доказываетъ, и выдумки о томъ и заключенія суть безразсудны. Равно и мнЂніе Польскихъ историковъ, приписующихъ заведеніе Козаковъ ихъ Королямъ, касается только до холостыхъ Запорожскихъ Козаковъ, собравшихся въ низу ДнЂпра изъ Рускихъ охотниковъ, о коихъ Исторія пространно повЂствуетъ. ОсЂдлые жь и запасные Козаки, названные отъ того реестровыми Козаками, были во всЂхъ провинціяхъ и повЂтахъ Рускихъ, и видны они доселЂ по древнимъ кашнутамъ 76 и самымъ осЂдлостямъ, т. е, околицамъ и куренямъ. А Короли Польскіе, Владиславъ Второй и Стефанъ Баторій, чрезъ Гетмановъ своихъ Рускихъ, хотя дЂлали о Козакахъ распоряженія, но то касалось только до управленія и комплектованія ихъ полковъ, конныхъ Козацкихъ и пЂшихъ сердюцкихъ, которые набирались изъ семействъ Козачьихъ, жительствовавшихъ околицами и куренями своими во всЂхъ воеводствахъ Рускихъ, и касалось еще до умноженія ихъ чиновниковъ и урядниковъ, а отнюдь не до новыхъ заведеній Козачества, о чемъ свидЂтельствуютъ самые тЂхъ Королей привилегіи и универоалы, здЂсь описанные. Ежели же полагать первоначальное Козачество отъ Скиθовъ и Козаровъ, то все тоже выйдетъ, что они произошли отъ своего племени Славянскаго; ибо извЂстно, что Скиθы, или говоря правильиЂе Скиты, были Славяне 77, т. е. при ВолгЂ и КавказЂ живущіе, а а Козаре, точные предки Рускихъ Козаковъ, были жительствомъ по всей Руси, яко избранные изъ того же народа на службу отечества.

Черкасами называли и писали всЂхъ почти Малоросіянъ, а не однихъ Козаковъ; но называлн ихъ такъ одни Велико-Россіяне для отличія отъ своихъ жителей, и давали ихъ названіе по главному ихъ городу Черкасу, состоящему при рЂкЂ ДнЂпрЂ, гдЂ Гетманы Рускіе резидовали и былъ верховный трибунамъ сей земли. Давать же народамъ названія по главнымъ ихъ городамъ весьма обычно въ цЂломъ свЂтЂ. Такъ называли Москалями всЂхъ Россіянъ по городу ихъ МосквЂ, и Царство сіе долго такимъ названіемъ титуловалось; также называются нынЂ Генуезцы, Венеціяне и другіе народы по своимъ городамъ. Когда же спрашивать еще, почему городъ Черкаскъ названъ Черкасомъ? то уже тонкость сія будетъ такъ нерЂшительна, какъ бы и о многихъ другихь. въ свЂтЂ городахъ, не имЂющихъ свЂдЂнія о началЂ своего названія. Но то уже справедливо, что народъ Черкасы, за Азовскимъ моремъ и рЂкою Дономъ обитающіе и на который многіе писатели указываютъ, никогда въ Руси городовъ на свое имя не строилъ, да и у себя ихъ не имЂетъ, и сей народъ по виду /20/ своему и положенію жительства своего въ предЂлахъ Славянскихъ, т. е. между древняго Княжества Тмутараканскаго и рЂки Волги, справедливЂе почитаться можетъ произшедшимъ отъ племенъ Славянскихъ, смЂшавшихся съ Грузинами и Татарами, чЂмъ отъ него выводить воиновъ Славянскихъ, цЂлыми милліонами оть Черкасъ многолюднЂйшихъ, и кои выставляли на войну великія свои арміи. Касательно же Татаръ, то они, бывъ пришельцами въ землЂ Руской, натурально воиновъ своихъ Русинамъ 78 не давали, а напротивъ того съ ихъ воинами вели всегдашнія брани и никогда съ народомъ Рускимъ не мЂшались, слЂдовательно, Козаки Рускіе оть нихъ произойти никакъ не могли.

http://litopys.org.u...us/istrus02.htm

Цитата
Про початок козаків . У той то лихий рік і почалися на Україні козаки, що про них — про те, звідки і як початок свій мають — дещо скажемо.

Наш народ брані любить . Вже од самого початку свого народ наш руський війн не минав, і з первовіку доводилося йому знати се художество — зброю та брані. Про се вже докладніше оповідалося в главі про те, звідки взявся народ словенський.

Князі в Русі перевелися. По тому, як почали князі бути, настав ліпший лад і звичаї кращі завелися в землі нашій, та, одначе, народ наш войовничий не переставав вести війни якщо не з окольними народами — греками, а потім половцями, печенігами, — то самі межи собою, як і з сього літопису можна бачити, допоки од Батия 188, татарського царя, що землю нашу руську спустошив, а народ наш умалив і смирив, до того ж ще і од ляхів, і литви, і москви, та й од міжусобних воєн зіло озлоблені й умалені ми стали; а там і князі у нас перевелися; тоді тільки наш народ трохи заспокоївся.

Гвагнін про Русь і про Литву , 31. У рік же вищесказаний, коли король мірявся силою з Москвою, а Миндикирей полонив землю нашу, як про те вище мовилося, послав Жигмонт-король посла до Миндикирея, кажучи:

— Нащо, мир маючи зо мною, полонив мою землю? Миндикирей же одповів:

— Не з моєї волі се безчинці сотворили, не зміг я їх утримати.

Початок козаків. Жигмонт-король, хотячи сміхом за сміх оддячити, послав Прецлава Лянцькорунського 189 на Україну 190 збирати люд і так само татарам пакостити.

Козаки побили турків і татарів . Той же, зібравши охотників кілька сот, пішов із ними аж під Білогород 191 і там забрав множество товару, і коней, і овець татарських і турецьких, та й повернувся назад. Татари ж бо і турки, зібравшись, гналися за ними і настигли їх аж під Очаковом 192, біля Овидового озера 193, і билися з ними; та наші поразили їх і з великим добитком та в доброму здоров'ї повернулися.

По тім козаками нареклися . І по тім війнолюбивий наш народ, засмакувавши собі із добичі, наставив собі старійшину з-посеред себе, на ймення Козака; од нього ж бо і самі по тім козаками нареклися; і почали самі часто в Татарську землю ходити і звідти багаті добитки приносити. День же одо дня примножалося їх, так що з часом намножилося. І навіть досі не перестають вони пакості творити татарам і туркам. А старійшину собі обирають з-посеред себе, мужа хороброго і смисленного, за своїм давнім обичаєм; живуть же повсігди на Запорожжі. Рибу ловлять, її без солі на сонці сушать. А на зиму розходяться кождий у свій город. Тільки кілька сот зоставляють на курені стерегти стрільби і човнів. А на літо знову збираються.

Отак то початок свій прийняли [...]

http://litopys.org.u...17/old17_08.htm

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#2
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Цитата
Складність ситуації, що постала на Україні, якоюсь мірою усвідомлювалася Вебером, тому в її аналіз він вводив історичний момент. "Козаки або черкаси, — говориться в його книзі, — володіють так званою Україною, тобто смугою земель, що простяглася між Доном і Дніпром, вище від його порогів, від яких вони ще звуть себе запорозькими козаками"

http://litopys.org.u...yma/ochrus5.htm

Цитата
Козаків, або хозарів, оскільки це є їхнє перше і найдавніше ім’я, знали вже у 948 р. нашої ери, як відзначає Костянтин Багрянородний у книзі під назвою «Про правління Імперією», у розділі X.

http://litopys.org.u...her02.htm#rozd1

Цитата
Питання про початок козаччини досить складне. Оригінальність козацького побуту, уявна відокремленість козаків від загальної маси народу наводили на думку про те, що вони походять від якоїсь певної етнічної групи. Згадаймо Симоновського, який виводив козаків від касагів.

Велику популярність здобула теорія походження козаків від чорних клобуків, тюркського племені, про що у глосі (тлумаченні) Воскресенського літопису XVI століття читаємо: «Черныя Клобуки, єже зовутся Черкаси» 47.
Під чорними клобуками розумів козаків і польський хроніст і поет М. Стрийковський (бл. 1547 — 1582). Козаки в його «Хроніці польської, литовської, жмудської і всієї Русі» (доведена до 1572 року і надрукована вперше 1582 року в Кенігсберзі) зустрічаються вже в XII столітті у зв’язку з боротьбою князя Ізяслава з князем Юрієм за Київський престол. Перемога в 1147 році Ізяслава над Юрієм була забезпечена завдяки «волин/98/ським козакам». Ізяслав, як сказано в «Хроніці» «не міг цього довести з угорцями і поляками. Але повернув усе завдяки Волинським козакам» 48. Хто ж ці «волинські козаки?» У більш ранньому, ніж «Хроніка» Стрийковського, Галицько-Волинському літописі боротьба за Київ датується 1150 роком: «...Ізяслав пішов на Гольсько й Купилю до Чорних Клобуків. Сюди приїхали до нього всі чорні клобуки з великою радістю, з усім своїм військом. А Юрій того не знав. Він поводився так, якби ту волость зайняв, а того не знав, що Ізяслав уже ввійшов до Чорних Клобуків. Тепер Юрій не міг бути в Києві й утік за Дніпро зі своїми синами й там утік у городок Востерський» 49. Як бачимо, М. Стрийковський, на відміну від глоси Воскресенського літопису, прямо не називає чорних клобуків козаками. Мабуть такими ж «козаками» були і литовські козаки, які згадуються М. Стрийковським під 1298 роком, подільські козаки під 1339 роком та ін.

Російський історик М. Карамзін так міркував з цього приводу: козаки були нащадками чорних клобуків, а також торків і берендєїв, яких інакше називали козаками або черкасами. Вони прийняли християнство, асимілювалися з слов’янським населенням і стали боронити край від турків і татар 50. Від назви їх і походить місто Черкаси. Цю теорію палко підтримували Д. М. Бантиш-Каменський і М. Погодін. Навіть С. Соловйов приймав її, щоправда з певними застереженнями. «Козаки, — пише він, — з’явились на кордонах Московської держави, а також у степовій околиці Західної Русі на Україні дніпровській, тим більше, що тут ще під час самостійного існування Русі бачимо багато розмаїтих народців, напівкочових напівосілих, з войовничим характером, що визнавали владу руських князів, бачимо тут торків, берендєїв, коуїв, турпеїв, які носили загальну назву чорних клобуків; літописець же говорить, що ця назва тотожна назві черкаси *, якою малоросійські козаки постійно називаються у московських пам’ятках.

Але коли згадані народці справді склали зерно малоросійського /99/козацтва, то, з іншого боку, в Литовській Русі також не бракувало причин, за якими до цього зерна приєднувались численні натовпи козаків суто руського походження, бо дніпровська Україна за географічним положенням, здавна мусила бути країною військових поселень» 51. У новітні часи оборонцями «черкаської теорії» стали автори, які відстоюють самостійність існування окремого козацького народу, передусім дончаків. Іс. Ф. Бикадоров пише: «...В середній частині Подніпров’я, внаслідок існування різних етнічних прошарків населення, мало місце утворення нового народного організму, нової народності: ...Подніпровське населення України — черкаси в XV столітті в складі польсько-литовської держави вже становило козацтво ... Близько половини XVI століття ... там, де був сильний вплив половців, черкасів ... і берладників, де у населення зберігся ще тюркський тип, войовничий характер, існував ще в силу прикордонного становища військовий побут, особливий лад, діяльність, утворився окремий народний державний організм — Запорозьке військо» 52.

Можна було б брати до уваги певну близькість козаків до тюркських народів, що кочували в степах України, якби ми мали більше аргументів, ніж глоса літопису XVI століття і назва українського міста Черкаси: «Ім’я дніпровських Черкас, — згодимося з думкою М. С. Грушевського, — без сумніву, має центральне значення в розвою сих теорій і поглядів. Ім’я звучало і звучить як назва якоїсь колонії, осади черкаської, подібність імені пригадувала кавказьких Черкасів (Черкесів), і нічого неможливого не було в тім, що справді якась купка кавказьких Черкасів, захоплена якимсь рухом кочовників, залетіла сюди й лишила тут своє ім’я ... Якогось сліду оселення більшої маси Черкасів ми не маємо, та скільки б їх не було, вони мусіли розгубитися, розсіятися майже без сліду під час різних колонізаційних пертурбацїй, так що при кінці XV і в XVI ст. в кожнім разі не могло бути мови про якусь черкаську колонізацію на Подніпров’ю» 53

Серед інших етнічних теорій досить впливовою була /100/ теорія татарського походження. Її навіть не обминув Микола Костомаров. «Козацтво, — зауважує він, — без сумніву має татарське походження, так само як і назва козак, що означає татарською мовою бродягу, вільного воїна, вершника. Після заснування кримського царства і захоплення ордами чорноморських країн татарські вершники почали турбувати руських мешканців обох існуючих тоді держав — Московської і Литовської. Вони вирушали на військові звитяги за своїм бажанням, без наказів і часто без дозволу своїх старших. Таких називали козаками ... руські (Костомаров тут має на увазі росіян і українців. — В. Г.) змушені відбивати татарські набіги і мимоволі повинні були засвоювати ті ж засоби і заходи війни, до яких вдавалися їхні вороги і, таким чином, у руських з’явилося таке ж козацтво, яке було й у татар» 53а. Справді, в козацькому, особливо запорозькому, побуті спостерігаємо значний вплив татарів. Але це пов’язано з тим, що довге спілкування з татарами (тут маєтно на увазі не тільки військові сутички, а й те, що неодноразово татари були союзниками козацтва, мали з ним торговельні зв’язки тощо) накладало на козаків певні риси, які їх зближували з татарами. Це, наприклад, позначилося на одязі, військових прийомах, господарстві. Можна казати і про вплив на козаків тюркської мови. Тюркського походження є слова: козак, отаман, осавул, кіш та ін. Запозичення тюркської лексики здебільшого пов’язане, як писав всесвітньовідомий сходознавець академік А. Кримський, не з часами Золотої Орди, а з Кримським ханством XV — XVIII століть та османською Туреччиною 54.

Відомо також, що серед українських козаків перебували представники не тільки сусідніх слов’янських, а й тюркських народів — татар і турків. Татарами за походженням були навіть деякі козацькі проводирі, наприклад Тарас Трясило. Не викликає сумніву й той факт, що в XIV — XV століттях існували так звані татарські козаки. Польський хроніст Ян Длугош добре розумів значення татарського слова «козак», коли писав про татарське військо,. яке вдерлось у кордони Волині в 1469 році.

За його словами, це військо складалося з «вті/101/качів, добитчиків і вигнанців, яких вони своєю мовою називають козаками» 56.

Почата Грабянкою, продовжена автором «Історії Русів» теорія хозарського походження козаків у наш час знайшла в особі видатного російського історика Л. М. Гумільова свого палкого захисника. Хоч він і не говорить безпосередньо про походження українських козаків (його більш цікавить походження дончаків), однак його міркування, так чи інакше, стосуються і перших. Він пов’язує козаків з бродниками — «народом русько-хозарського походження» і таким чином відроджує «бродницьку теорію», яку відстоював польський історик А. Яблоновський. Ось основні аргументи Л. М. Гумільова: бродники, нащадки стародавніх хозар-християн, воювали на боці київських князів у війнах з половцями. У зв’язку з тим що київські князі пішли на союз з половцями, бродники мусили шукати дружби з монголами, за допомогу яким бродникам дозволялося спокійно жити по берегах Дону і Терека. Вже з XVI століття нащадки бродників звуться тюркським словом «козаки». Разом з тим Л. М. Гумільов не відкидає й того, що донські козаки — це насамперед російські селяни-втікачі. «Справді, — читаємо у нього, — значна частина козаків склалася саме у такий спосіб. Але втікачі, прийшовши на Дон, потрапляли в пустелю... Зрозуміло, на Дону були місця, де захожий міг спокійно звикнути до нових умов і до нового життя. Це означає, що з XIII до XVI століття там жили нащадки бродників, які воювали з степом і мали потребу в поповненні. У зв’язку з цим вони приймали в своє середовище одновірців, забезпечуючи їм на перший час притулок, виучку і безпеку від ногайських мурз і російських бояр» 56.

Зупинимося ще на «болоховській теорії», яку розвивав київський професор М. Дашкевич. Він називав землі у верхів’ї річок Бугу, Случі і Тетерева, про які глухо згадується в літописах, колискою козацтва
Населення цього краю, яке одні вчені називали половцями, інші — сумішшю хрещених половців і руських втікачів, а деякі — навіть румунами, на думку М. П. Дашкевича, бу/102/ло чисто слов’янським. Болоховські князі боролися з Галицько-Волинським князівством за свою незалежність і, шукаючи підтримки в цьому, добровільно піддавались під владу татар, ставали «людьми татарськими».

Теорії етнічного походження козаків, без сумніву, розширюють наші уявлення про передісторію козацтва, однак, керуючись лише ними, важко пояснити причину появи його в зв’язку із самим ходом історії українського народу.

Не можна також зводити генезис козацтва лише до втеч селян від феодального утиску, як і навпаки — недооцінювати цього загальноєвропейського процесу.

В Україні, як і в інших країнах Східної і Західної Європи, селяни-втікачі були джерелом зростання міського населення, що і сприяло зростанню міст. Але в Литві, Польщі і Росії втечі селян через порівняно малу кількість міст не могли набути такого значення, як на Заході. До того ж у Литві і Польщі значна частина міст була володінням окремих феодалів. Інакше кажучи, міста Східної Європи не могли прийняти всю масу втікачів. Натомість тут перед втікачами відкривалися такі можливості, яких не знала Західна Європа: можливість освоєння величезних просторів на південних і південно-східних околицях Литви, Польщі і Росії. Якщо на Заході, підкреслимо, втечі селян сприяли розвитку міського ремесла, то в Східній Європі вони сприяли насамперед господарському заселенню нових районів, розвиткові сільського господарства і промислів.

Прогресивне значення втеч кріпаків і тут і там виявилось не тільки в тому, що вони сприяли розвитку виробничих сил суспільства. Втечі були ознакою розкладу, хай навіть мало розвинутого, феодально-кріпосницького ладу, стверджуючи цим прагнення селян визволитись від тяжкого феодального гніту. Вже сама поява у країні такого вільного, як козацтво, населення (переважно сільського) свідчила про можливість обійтися без феодалів. Це мало велике революціонізуюче значення для покріпачених людей. До цього додамо, що козаками ставали не тільки втікачі від феодального гніту. На вільні й багаті природою землі переселялися всі ті, хто мав надію на покращання свого становища. Серед такого строкатого люду були й українські шляхтичі, невдоволені з різних причин своїм становищем, міщани різного статку, торговці, представники різних вільних професій, тодішня інтелігенція тощо.

Характеризуючи витоки козаччини, не забудьмо про /103/ таке цікаве явище, як уходництво. Щодалі на південь України, то більше значення у господарстві мали промисли. До масового заселення південно-східної частини Київщини і Лівобережжя ухідниками були здебільшого селяни з маєтків південно-західної Київщини та суміжних з нею місць, а також ті з міщан, хто займався промислами. В цих районах, де фільварочного господарства у другій половині XV — на початку XVI століть не існувало, або воно лише починало розвиватися, важливим засобом визиску уходників слугувала продуктова рента, джерелом якої був саме промисел. Збільшення ренти змушувало оброчників — селян і міщан — освоювати нові промислові угіддя.

Водночас з цим розвивалось і промислове підприємництво. Заможні міщани наймали (за частку здобичі або за вартість цієї частки) ватаги так званих гультяїв і разом з ними прямували на пошук угідь, заглиблюючись усе далі в степи.

Уходники розвідували і освоювали нові місця, допомагаючи у такий спосіб колонізувати південно-східні степи. Пориваючи зв’язки з феодалами і феодальною владою, уходники утворювали общини, які надалі ставали козацькими. Отже, уходники відіграли також певну роль у формуванні козацтва.

Пошуки нових місць набули, особливо з другої половини XV століття, широкого розмаху. Українські селяни і міщани цілими гуртами, родинами і навіть цілими селами уходили в майже безлюдні східні та південні околиці Подолії, Брацлавщини, Київщини. Щодалі втечі частішали. Про це маємо певну можливість судити із слів польського поета П. Збилітовського, який, передаючи занепокоєння феодалів у зв’язку з втечею українських селян, писав:




Що нас жде, якщо будемо села свої руйнувати,

Своїх хлопів, як завжди, в біді полишати?

Вже неорана нива батьків бур’яном заростає,

Бо останній наш хлоп із неволі тікає *.

За втікачами влаштовувалися погоні. Спійманих вішали, садовили на палі і т. д. З 1451 року в Польщі справи про біглих селян становили компетенцію гродських (міських) судів. Нешавський статут (1454 рік) передбачав великі штрафи для кожного, хто наважився б сховати втікача. З другої половини XV століття закони проти втікачів видавались один за одним. Згідно /104/з Судебником великого князя Казимира Ягеллона від 1467 року, осіб, що підбурювали селян до втечі, засуджували до повішання 58.

Усі ці закони переслідували мету позбавити втікачів можливості знайти притулок і примусити їх відмовитись навіть від самої думки про втечу. Та не зважаючи на все це, втечі не тільки не припинялися, а й з кожним роком наростали.

Вирвавшись із залежності від пана і поселившись на нових місцях, втікачі вважали себе вільними — козаками *. С. Грондський (середина XVII століття), зупиняючись на питанні про виникнення козацтва, писав: «Ті, з руського (українського) народу, які ...не хотіли терпіти кормигу й владу місцевих панів, йшли в далекі краї, тоді ще не заселені, і набували собі право на волю... засновували нові колонії і, щоб відрізнятись від підданих, залежних від руських (українських) панів, стали називати себе козаками» 59.

У другій половині XV — на початку XVI століть у верхоріччі Південного Буга, біля Соба і Синюхи, на Росі, Тясмині, а також на лівому березі Дніпра — по Трубежу, Сулі, Псьолу тощо — з’являється чимало слобід і хуторів. Їхнє населення вважало себе козаками. Невдовзі козацькі селища зайняли значну частину східного українського кордону — від Дніпровського лівобережжя і до Дністра. Сучасник (XVI століття) про заселення українських земель на кордонах писав, що в той час як «велелюдні колись землі, містечка і села середніх областей (країни) зовсім спустіли... в безлюдні раніше простори українні прибували люди на велику прикрість колишнім їхнім панам». Приблизно тоді ж з’являється козацтво і в Росії — на Дону, на Яїку та в інших місцях 60.

Про козаків Поділля, як уже говорилося раніше, відомо з 80-х років XV століття. Сповіщаючи про похід Яна Альбрехта (сина короля Казимира IV) у Східну Подолію проти татар в 1489 році, М. Бєльський пише, що польське військо могло успішно рухатися в поділь/105/ських степах лише тому, що провідниками його були місцеві козаки 61. Це повідомлення можна було б вважати першою документальною згадкою про українських козаків. Проте М. Грушевський бере під сумнів повідомлення М. Бєльського про козаків Поділля, зазначаючи, що сам Бєльський на 991 сторінці своєї «Хроніки» перші відомості про козаків датує лише 1516 роком 62.

Найраніші відомості про козаків Київщини маємо з 1492 року, а більш точні — з 1499 року. У грамоті великого князя литовського Олександра (спадкоємець Казимира Ягеллона) від 1499 року про збирання мита київським воєводою читаємо: «Котрі козаки з верхів’я Дніпра і з наших сторін ходять водою на них до Черкас і далі і що там здобудуть, з того зі всього воєводі київському десяте мають давати» 63.

Перші документальні згадки про українських козаків не є гарантованою підставою твердити, що саме в кінці XV — на початку XVI століття з’явилося козацтво. Датування його генезису справа досить складна. Поява козацтва на кордонах пожвавила безлюдні, хоч і багаті природними ресурсами, південно-українські степи. Ціною величезних зусиль козаки освоювали навколишні простори — орали цілинні землі, порослі високою густою травою (ковилою) і терном, торували шляхи, зводили мости, будували селища, прикрашаючи їх садами. Це був початок розвитку землеробства в степах. В місцях, заселених козаками, добре, розвивалося скотарство і промисли — рибальство, звіроловство, селітроваріння тощо. Козацькі слободи і хутори відзначалися вищим рівнем добробуту порівняно з убогими селами покріпачених селян. Це й зрозуміло, вільна людина більше зацікавлена в розвитку свого господарства ніж покріпачений селянин.

Спогади про ці слободи, населення яких вважало себе вільними людьми, збереглися в такому народному вірші:




Зараз тая серед рая слобода засіла,

Тут тишина, вся старшина *

не має к їм діла;

Тут сипуга, війт п’янюга, вже не докучає

І в підводу тут із роду ніхто не хапає.

Всі подубли, що їх скубли, сільскії нахали,

Подеречі, колотнечі всі уже пропали.

Утік кураж, здирства нема ж, пропали всі драчі,

Щезло лихо, живуть тихо, не дають подачі 64.

http://litopys.org.ua/holob/hol03.htm

Цитата
Хотя издревле 1 уже оной народъ всегда находился военной и не безъ знанія и въ другихъ государствахъ военное ихъ житіе, однако оные начатія своего никакъ показать подлинно съ котораго году не знаютъ, понеже при ихъ войскЂ 2 и правахъ никакихъ писменныхъ дЂлъ и записокъ, къ памяти достойныхъ, не имЂется; того ради, яко простъ народъ, житіе и пропитаніе всегда въ войнЂ и вольности своей 3 имЂютъ, и никакого начальства надъ собою не имЂютъ 4, кромЂ Кошеваго и прочихъ Старшинь, о которыхъ здЂ упоминаемъ 5.

Зачатіе ихъ войску и собраніе учинилось въ 948 году нижеписаннымъ случаемъ 6. Вышелъ изъ Россіи 7 одинъ человЂкъ, именемъ Семенъ, на устье Бугъ рЂки, въ Лиманъ, на одну косу, которая коса и донынЂ зовется Семеновъ Рогъ, для своихъ промысловъ, а имянно, для битья дикихъ козъ, кабановъ и прочей дичины, и будуча на оной косЂ одно лЂто и пришелъ домой, и какъ провЂдали тамошнее довольствіе ближніе ево сосЂди, то придались къ нему человЂкъ болЂе 8 ста, для оныхъ промысловъ, а оного Семена стали у себя имЂть Атаманомъ, и жили многое время на оной рЂкЂ БугЂ, и сшили себЂ кафтаны и штаны изъ кожи дикихъ козъ, и тако произошли въ великую славу, что славные стали быть стрЂльцы, и прозвали ихъ Козарами.

И какъ Греческій Императоръ, живучи въ ЦареградЂ, съ Туркомъ, а при тогдашнемъ времени прозываемымъ Сарацыномъ, имЂлъ войну и нанималъ себЂ охотного военного люду противъ Турковъ, то Его Величеству внушили, что есть, де, такіе люди, что никакова звЂря не пропустятъ, и гдЂ будутъ стрЂлять, то тутъ и попадутъ, а прозываются они Козары; жилище свое имЂютъ по Бугъ рЂкЂ. И Его Величеству весьма оное понравилось, и послалъ къ нимъ одного комисара съ денежною казною ; и какъ оной комисаръ пріЂхалъ на Бугъ рЂку и нашелъ въ комышу оныхъ Козаръ и Атамана Семена, то оному Атаману, Семену, объявилъ, что Его Величество соизволилъ прислать къ нимъ денежную казну, и приказалъ объявить, чтобъ они своими людьми поискъ чинили надъ онымъ непріятелемъ около Дунаю и прочихъ тута мЂстъ. И оной Атаманъ, Семенъ, взявъ деньги, и со всЂми своими Козарами пошелъ /4/ рхотно, и пріЂхавши къ УкраинЂ, къ мЂстечкамъ ЛысянкЂ и МедвЂдевкЂ и прочимъ тута имЂющимся городкамъ, и присовокупилъ еще себЂ войска болЂе дву тысячь человЂкъ, и пошелъ къ Дунаю и прочимъ тута имЂющимся мЂстамъ. И пришедщи туда надъ Туркомъ, презъ помощь Божію, въ разныхъ мЂстахъ поискъ учинили, а особливо оные Козары дЂйствительно въ военномъ случаЂ себя оказали, яко то отгнаніемъ у Турокъ табуновъ лошадей и прочей скотины, такожъ и коммуникацію у Турокъ весьма отняли и неукрЂпленные городки, яко то редуты, раззоряли и людей всЂхъ въ плЂнъ взяли, а прочихъ и рубили. И по окончаніи оной баталіи Его Величество своею милостію ихъ пожаловалъ 9 и назвалъ ихъ Козаками, и писалъ объ нихъ къ Королю Польскому, чтобъ ихъ за храбрую поступку подъ своею протекціею имЂлъ и велЂлъ называть Козаками, а не Козарами. И тако оной Семенъ, возвратясь и пріЂхалъ къ Королю Польскому и отъ него получилъ себЂ похвалу и отпустилъ ево, а онъ, Семенъ, пріЂхатчи съ своими Козаками, 10 и сталъ жить на Очаковской сторонЂ, при рЂкЂ ДнЂпрЂ и, особливымъ улусомъ, и послЂ оныхъ Казаковъ много пріумножилось. А Король Польской Стефанъ Батура въ 1580 году, которой подъ видомъ наслЂдія Россійскихъ Князей Кіевскаго, Черниговскаго и СЂверскаго, имЂлъ владЂніе всею Украиною даже до самого Глухова, ревнуя на оныхъ Козаковъ, приказалъ, чтобъ изо всей Малороссіи выбрано было десять тысячь Козаковъ регулярныхъ, которые бъ къ порходу всегда были готовы и стрЂльбЂ хорошей 12 обучены, и наставя оть нихъ Гетмана по ихъ выбору. И оные Гетманы жили подъ Чигириномъ по ДнЂпру до Трехтемирова, а оной Трехтемировъ отъ Польскаго Короля для военныхъ Козаковъ и Запорожцовъ сдЂланъ былъ, которой состоитъ противъ Переясловля, и 13 Запорожцы имЂли со онымъ Гетманомъ союзъ и въ походахъ были послушны, когда ихъ спросятъ, 14. А послЂ того годъ отъ года 15 Украинскіе Козаки стали селиться по ДнЂпру, а Запорожцы ниже; а какъ уже ихъ много расплодилось и зашли за Пороги, тому назадъ болЂе 160 лЂтъ 16, и стали писаться 17 войска славнаго Запорожского Низоваго, и раздЂлили войско свое на курени, какъ и нынЂ у нихъ имЂется, и стали у себя имЂть Старшину и прочее, что надлежитъ, токмо уже онымъ Гетманамъ они не были такъ послушны. ГдЂ Королемъ Польскимъ Владиславомъ Шестымъ, для обузданія оныхъ Запорожскихъ Козаковъ, въ 1637 году сдЂланъ былъ при рЂки ДнЂпрЂ, при первомъ порогЂ на Очаковской сторонЂ, городъ Кайдакъ. И временно по своей вольности оные Запорожцы нападеніе чинили на Поляковъ и отгоняли у нихъ табуны лошадей 18 и прочій скотъ и онымъ Польскимъ обывателямъ 19 отъ нихъ было трудно, на что Поляки писали къ Козацкимъ Гетманамъ, чтобъ они ихъ отъ набЂговъ удержали, токмо они Гетмановъ не послушали. А послЂдній Гетманъ, прозываемый Барабашъ, имъ на то сказалъ, дабы они сами управились со оными Запорожцами, на что, де, и я вамъ помочь учинить могу 20; и учинили 21 объ оныхъ Запорожцахъ со онымъ Гетманомъ переписку и со-/5/гласіе, чтобъ Запорожцовъ всЂхъ вырубить и ихъ бы духъ весь перевесть. Токмо у оного Гетмана былъ въ ту пору Генеральнымъ писаремъ Богданъ Хмелницкой, которой зазвалъ оного Гетмана къ себЂ въ гости и, напоя ево пьянова, оныя письма къ себЂ досталъ и уЂхалъ 22 къ Запорожцамъ, и объявилъ имъ, что Полякы и Гетманъ, всЂми своими силами, собрались и идутъ съ тЂмъ намЂреніемъ, чтобъ васъ, Запорожцовъ, раззорить и совсЂмъ искоренить, на что Запорожцы собрались съ 23 своею силою и пошли къ 24 Полякамъ на встрЂчу, взявъ къ себЂ въ помощь степныхъ Татаръ. И сошлись они, Запорожцы, съ Поляками на рЂчкЂ Желтой Воды, въ 1648 году 25, которая вышла изъ Польши и пала въ самой 26 Ингулецъ, и имЂлось на оной рЂчкЂ такое превеликое побоище и учинилась 27 побЂда надъ Поляками 28, что Поляки, оставя свой обозъ, принуждены были уходить, токмо до 29 десятой доли уйти не могли, а всЂ отъ Запорожцовъ побиты были, и неисчислимое богатство получили, такъ что многія платья и прочаго брать не хотЂли, понеже удовольствовались серебромъ и златомъ, и прочими вещами 30. ГдЂ 31 Гетманскіе, видя надъ собою побЂду, почти всЂ отъ Поляковъ ушли и предались 32 къ Запорожцамъ, и оного Хмелницкого наставили надъ собою Гетманомъ и стали быть подъ его командою. Продолжая нЂсколько лЂтъ войну съ Поляками разными счастіями и несчастіями, даже до города Львова и далЂе 33, а потомъ оной Хмелницкой въ 7660 году 34 поддался во владЂніе КоронЂ Россійской, блаженныя и вЂчнодостойныя памяти 35 Государю Царю АлексЂю Михайловичу, со всею Украиною обоихъ сторонъ ДнЂпра въ подданство, и съ Запорожцами, и былъ оной Хмелницкой пожалованъ и утвержденъ на Гетманство и принятъ въ милость. И какъ съ Поляками учиненъ миръ въ селЂ Андрусо†подъ Переясловлемъ 36, то и уступлена оная Украина Россійской держа†37 даже до Буга 38 рЂки обоихъ сторонъ ДнЂпра, отъ котораго времени и донынЂ въ подданст†Россійскомъ состоятъ.

А Запорожцы, имЂя у себя Кошеваго и прочую Старшину, не отлучаяся подъ командою Гетмановъ Малороссійскихъ даже по измЂну Мазепину, и какъ чрезъ Мазепину измЂну принуждены были Запорожцы за Ханомъ жить, то до Буга 39 рЂки тою степью владЂли даже города Гардъ, гдЂ при оной рЂкЂ Полковникъ Запорожскій живалъ всегда, а нынЂ, за отдаленіемъ, кромЂ рыболововъ и звЂрщиковъ, тамо никто не живетъ.

http://litopys.org.u.../sam11.htm#kos1

Степные (козацкие) украинские говоры (4,5,6):


G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#3
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Костюмы населения, где были распространены степные (козацкие) говоры:







Т.О.Ніколаєва "Історія українського костюма" (Київ, "Либідь", 1996 г.)

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#4
Tanasquel

Tanasquel

    --

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 14 308 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:--
  • Национальность:--
  • Фенотип: --
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:--
Генеральний опис
Лівобережної України
1765 – 1769 рр.: виміри
локальної демографічної історії



---------------------------------------


ПОХІДНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ
КОША НОВОЇ СІЧІ


----------------------------------------

Это думаю будет интересно многим :

ПОХОДЖЕННЯ ДОНЕЦЬКОГО КОЗАЦТВА


Написал господину Пирко письмо, надеюсь ответит smile.gif
--

#5
Tanasquel

Tanasquel

    --

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 14 308 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:--
  • Национальность:--
  • Фенотип: --
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:--
Этимология

Цитата
Публікації джерел та література свідчать, що проблема походження українського козацтва не нова. Починаючи з XVI ст. й до сьогодення в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних авторів подаються різні версії про походження самого слова “козак”. Серед них, на наш погляд, найбільш правдоподібною можна вважати версію відомого дослідника історії українського козацтва Д.І.Яворницького. Він вважав, що слово “козак” на південь України потрапило з теренів Середньої Азії, де так (“казак”- “кайсак”) народи регіону називали своїх сусідів-киргизів, підрозуміваючи під ним неосілу людину, готову до переміщень та військових дій. Саме слово “кай-сак” походило від двох слів “кай” – легкий, “сак” – в’ючений [10, т.2, с.6-7]. В той же час і досі ще можна зустріти в деяких виданнях походження цього слова від слова “козар” (тобто від хозар, що жили в Приазов’ї в VII-X ст.), а то й від слова “коза”, оскільки козаки в бою були дуже рухливі й наносили противникові несподівані удари.

До Північного Причорномор’я це слово, згідно з висновками багатьох дослідників, потрапило завдяки половцям. У половецькому словнику за 1303 р. слово “козак” означає вартового – людину, що перебувала на передовій сторожі [9,с.30]. За історичними джерелами на території нинішньої України козаки вперше згадуються на Кримському півострові в 1308 р.[9, с.30]. До XІV-XV ст. відносяться відомості про осадження литовськими князями козаків-татар в Подніпров’ї, на південь від Києва

(с) Пирко \взято с статьи выше\
--

#6
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Дополняя материалы по истории Запорожского козачества (на укр.):

1. "Літопис Самійла Величка (роки народження і смерті невідомі) — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й «Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії.

Це — історичне першоджерело, перший том якого охоплює події 1648—1659 рр. на Україні. Другий том продовжує опис подій першого тому і закінчується 1700 р. "

http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm

Цитата
Пильно і всеістинно



правдешній Малої Росії син,

тобі ж, читальнику-співвітчизнику,

всіх благ завжди бажає твій брат і слуга

Самуїл Васильович ВЕЛИЧКО,

який був колись у генеральній

військовій гетьманській канцелярії

канцеляристом війська Запорозького.


Нашел там интересное виденье происхождение козачества:

Цитата
Думаючи про це й оглядаючи літописні та історичні писання чужоземних письменників, читав я про всілякі діяння й побачив, що славу тих чужоземців пояснено й не затемнено. Цього не скажеш про наших сармато-козацьких предків, що так само, як і чужинці, вели війни й славилися лицарською відвагою та богатирськими подвигами.


Цитата
Отож гідні похвали подвиги наших козако-руських предків описали не наші ледачі історики, а чужоземні: грецькі, латинські, німецькі та польські.


2. Далее, "Літопис Самовидця" (17 столетия):

http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm

Цитата
Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе


Цитата
Также полковникове Козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли, в поля зась пойшовши, любо якій козак достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запорожжа през поля дикіе з рарогом, раструбом, орлом, албо с хортом козака бідного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові, не жалуючи козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову з сь, хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего высилает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. В городах зась от жидов тая была кривда, же неволно Козакові в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували козаки за пороги, то на Кодаку на коммисара рибу десятую отбірали. А полковником особливо треба дати и сотникам, и асаулові, и писареві, — аж до великого убозства козацтво прийшло, а болше шести тисячей неповинно Козаков быти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину мусіл робити и плату давати, тое над козаками было.

Тут интересен прежде всего язык... Например, слово "рарог" - западнославянского происхождения...

3. Далее, (укр.) "Літопис Г. Грабянки" — один з найяскравіших і найцінніших творів українського літописання. Закінчений у 1710 р., він користувався великою популярністю і тривалий час поширювався у багатьох списках. У центрі уваги Літопису події визвольної війни 1648 — 1654 рр., яскраві описи козацьких битв. Вперше перекладений із староукраїнської на сучасну мову.

http://litopys.org.ua/grab/hrab.htm

Цитата
Оце Богдан Хмельницький намальований *

Воїн руський славний, так і неподоланий.

Завдяки йому Україна на ноги стала,

Бо у ярмі лядськім ледве не сконала.


Скасував він унію, бив ляхів з жидами

Й інших ворогів тими ж гнав шляхами.

Ох і голосні ж ви, вісті переможні,

Раз у всесвіт славу понести спроможні!


Навіть в землях Фракії оселився страх

Коли Марса гуки мчали на крилах.

Кончиною скорений, смертю він гордує

І в синах російських живе та воює.


Цитата
ПРО ЗАЧАТКИ ПЕРЕІМЕНУВАННЯ НА КОЗАКІВ ТА ЗВІДКИ ЇХНЯ НАЗВА ПОХОДИТЬ, ВІД ЯКОГО ПЛЕМЕНІ ТА РОДУ; А ВОДНОЧАС КОРОТКО І ПРО НАЙДАВНІШІ ПОДІЇ, З НИМИ ПОВ'ЯЗАНІ


Народ малоросійський, прозваний козаками, має що-найдавніше походження від скіфського роду, — котрий, як кажуть, жив аж біля гір Алянські Аляни, біля річки, що протікає через Бухарську землю в Хвалинське море, — від хозар, що своєю спорідненістю сягають племені першого Яфетового сина Гомера. Після того як ці найдавніші Гомери чи Кимери чи Цимброви рушили від Азовського (Кимерійського) моря на північ і на захід, після того як вони перетворилися на Литву, на Жмудь, на Гофів, Швенів та інші народи, вони осіли в тих краях, оці Аляно-хозари — це можна зрозуміти з того, що й народ слов'янський від прабатька Яфета походить. Через деякий, немалий, час розмножилися і розселилися пе обох берегах Дону, річки, що відділяє Європу від Азії, а потім і в Європі не одну землю під руку свою забрали — поселилися в Таврії (нині Кримом прозивається), звідти попрямували до Дніпра, вийшли за Дніпром до земель, що лежать понад Чорним морем, де стоять нині Очаків та Бєлгород, дійшли навіть до Панонії і там дали початок іншим народам, які тоді прозивалися аварами, гунами тощо. А ті ж, що лишилися в Азії, ті теж розселилися аж до Волги і далі, аж за Волгу, за Яїк, за Якубу та Козар-річку; ті ж, що залишилися і далі поблизу Хвалинського моря перебрали собі назву Болгар і, кликані своєю необоримою мужністю, через деякий час улуси заволзьких татар підкорили, а потім, оскільки татари кривавою платою відплатили їм за неволю, попрямували до Дунаю і десь року 666 болгарами прозивалися.

Побоюючись їхнього сусідства, греко-римський кесарь Костянтмн-великий (уже четвертий, що носив це ім'я) рушив війною на болгар, але вони його розбили і з землі своєї погнали так, що він ледве-ледве встиг сховатися в Константинополі... Отак болгари, відразу ж після приходу, переможно на нових землях життя почали, а закріпившися в тих краях, ще не раз і опісля ходили походами супроти греко-римських кесарів і бувало, що перемагали, а траплялося, що й самі переможені бували, і так аж доти, доки над ними не возсіяло (ще за часів патріархів царгородських Фотія та Михайла Керуларія та пап римських Льва третього, а опісля Сергія) світло православної віри.

Ці Аляно-хозари в час панування кесарів римських Тіта та Веспасіана, року семидесятого по рождеству христовім, провели їх через каспійські степи в царство Гірканськб, повоювали Мідію та Вірменію, взяли там багату здобич і безборонне назад повернулися: опісля ж, приваблювані мздою, ще довгий час оружно римлянам служили, а римляни за їх мужність та нечувану відвагу У битвах почестями їх шанували і незліченними дарами збагачували.

Мав той народ звичаї грубі та жорстокі, як татари нині, образ лиховісний, як у калмиків, і жив у незлічених неметах, мандруючи з місця на місце заради пасовиськ стадам своїм; харчувалися грубим м'ясом невареним, хліба ж не те що не знали, а навіть й уяви про нього не мали. Отак живучи-проживаючи та зваби світу цього — золота, серебра, коштовних каменів та інших подібних речей, котрі у людей в шанобі та в почестях — цураючись, вони єдино чим займалися, так це невтомно лицарської звитяги навчалися, і саме тому були настільки хоробрі і настільки страху не знали, що каган хазарський — цар їхній — був постраховиськом для народів навколишніх. Про хоробрість народу того немало в літописах грецьких та римських писалося, бо не раз і Кіру, царю перському, і Олександру Великому і Августу Римському славно допомагали у їхніх походах та в упокоренні держав світу сього. А найміцнішою твердинею їхньою та пристанищем були землі, що з одного боку омивалися Білим морем, а з другого прилягали, як свідчить Ботера, до Меофійського озера, що омивало Таврику. Ці землі здавна прозивалися Хазарією, а люди тамтешні — хазарами; край той незвичайний і немов би самою природою обладнаний для неприступності, оскільки від землі зовсім крихітною греблею відділений і тому скидається на острів довжиною в двацять і шириною на десять миль; в сторону, що обернена до півдня, він ділиться надвоє і творить морську затоку, при гирлі якої стоїть велике місто, прозване Кафою, котре не лише для проживання людей добре, а прекрасне ще й тим, що може служити пристанню для тьми тьмущої кораблів. Ця земля може прохарчувати стільки люду, що й уявити тяжко, оскільки плодоносна не лише на харч людський, а й на пасовиська стадам їхнім. Не малу користь мали хазари і з моря

Азовського, яке пролягало окіл (за свідченням землемірів) миль на двісті, і яке протокою моря Кимерійського, завширшки з милю, з'єднує Азовське та Чорне моря, маючи з одного боку місто Керч, а з іншого Тамань; та понеже вищепоіменоване Азовське море, оскільки річка Дон безперестану несе свої води до нього, скоріше прісне аніж солоне, то й у його глибинах неможливо злічити рибних багатств, якщо ото прісні води з Білоге моря (?) і води Чорного моря отам сходяться то й творять вони мешканцям тим багатства незліченні і невимовну словом користь. Користуючись тими багатствами, каган завжди мав змогу силу воїнства збирати і при собі тримати і з їхньою поміччю сильно збагачувався, продаючи, що за зайвину було, до Константинополя, а то і далі. Торгував кіньми, скотиною, вівцями, продавав вовну, хліб, масло, шкіру, рибу вялену, осетрину, ікру, сіль та інші товари. Багатства того краю не раз оберталися підмогою і в битвах, бо ж саме Кубанню, Доном, Дніпром, Дністром-Дунаєм, морем і полем йшло воїнство до місця збору, вони виповняли море тисячами кораблів, а землю кіннотою і несподівано з'являлися під стінами Царгорода.

Не будучи спроможними, як вогонь у попелі, сили своєї та звитяги своєї у собі приховати, вони ходили походами, очолювані старійшими роду, на всі землі навкіл і прозивалися ці старші один услід за другим каганом, сиріч царем; і хтось із них (ім'я його через давнину літ літописи не називають або з інших причин забуттю віддають) року 600, наслідуючи татар, рушив од Азовського моря, покинувши насиджені місця, з сильним військом за Дунай; його з шаною вітали королі аварців та гунів, він був прийнятий царем усіх західних невірних слов'ян, повоював грецькі землі, пішов на Венецію, а наостанку й на Істрію і здобув місто Форум Юліум, скориставшись допомогою вдови Ромільди, благовірної Агилюлпа, князя лонгобардів, що забажала стати йому за жінку та ластилась до нього. Проте невірності не стерпівши і гнушаючись її улесливості, каган, що найбільше шанував жіночу незрадливість, наказав її посадити на палю, проказавши: «ось якого чоловіка ти варта». Прочувши ж, що Приск — воєвода грецького кесаря Маврикія — рушив походом на його землю, він повернувся додому в Панонію. Той Приск в союзі з слов'янами, за два роки перед цим, переміг одного з вождів каганових, однак каган не зважив на те і не помстившись за кривду, виявив до Приска прихильність. А сталося все це так. Каган прочув, що ось-ось має наспіти день воскресіння господнього, а воїнство грецьке свято стрічає без харчів зовсім, і він зжалівся, послав до них вісника і запропонував їм, скільки треба, взяти хліб у нього. Приск погодився, спорядив кілька десятків возів і взяв харч для війська із запасів каганових і безбоязненно та привільно відсвяткував з воїнством свято світлого воскресіння Христова. Опісля ж, рушивши від римського табору, каган взяв місто Дризипару і, вкрай розоривши, спалив його до тла; і саме після цього Царгород весь час перебував у такому страхові великому, що Маврикій, кесарь греко-римський, змушений був відрядити до кагана одного з членів свого синкліту, мужа чесного і великого по імені Армазон, з дарами та почестями, аби той вимолив у кагана мир для греків та римлян. Муж той, виконуючи веління царське, прийшов у стан слов'ян і, запропонувавши силу-силенну дарів, запросив у кагана миру і дорікнув, ніби той зловживає удачею, що донині йому сприяла. Каган же у відповідь мовив: «Щастям, — каже, — й раніше і зараз користаюся в міру і поки світу пам'ятаю в час кожного походу тисячі наших людей головами накладали і саме тому вважаю, що щастя річ вередлива, а проти вас я стою не як супостат ваш, а як противник, що лише слави своєї глядить, тому й дари оці, що їх кесар ваш з вами передав, не приймаю і хочу тільки, аби за кожного бранця, викупаючи, кесар дав мені по динару». Цю відповідь кагана Армазон після повернення передав кесарю, а Маврикій, погордою здоланий, порозмислив і вирішив, що якщо такий викуп давати, то краще зовсім не платити. Каган же, дізнавшись про рішення царське, розгнівався і наказав всіх Маврикієвих бранців знищити, а з інших греко-римських підданних взяв викуп великий і попрямував додому. За бранців же, знищених через скнарість царську, помстилася всесильна рука господня, скаравши увесь рід Маврикіїв, дружину і дітей, рукою Фоки-нелюда.

А року 612 Хоздрой, цар персидський, рушив походом на грецьку землю, Сірію, Єгипет та Лівію, а звідти з легко озброєними загонами не раз ходив далі і чимало неприємностей та прикростей греко-римській державі натворив. І так дошкулив, що сам цар Іраклій вирушив насупроти нього. В намічений похід вирушаючи, він доручив нагляд за своїм сином. Сергію, патріарху Костянтинопольському, Бононію-Патрикію та кагану хазарському, королеві аварському, що на цей час уже з ним помирився і проживав у любові та злагоді, полишивши кращу частину свого війська для оборони міста, другу частину він забрав з собою і попрямував на Азовське море, в країну до потурчених хазарів, прозвану Анатолією, і підговорив їх приєднатися до себе. Ті ж, перейшовши гори перевалами поблизу Каспійського моря, вдерлися в Персію під проводом Зебілія, другої людини в хазарії після кагана. В місті Лазику до хазарів, що нещадно плюндрувати перську землю, приєднався і кесар Іраклій. Зебил, з військом своїм поклонившись йому, полишив на чолі загону в сорок тисяч добірного товариства свого старшого сина, а сам повернувся додому. А Хоздрой, будучи змушений полишити підступно захоплені землі, вернув у свій край і став на його оборону; бився він років з дванадцять і ніяк не міг здолати Іраклія. Але знаючи, що каган не завжди дотримував даного слова, відрядив до нього послів і перетягнув на свій бік, підговоривши, щоб той полишив грецького кесаря, примирився з його воєводою по імені Серваріс і разом з ним скорив війною грецьку землю. Каган з охотою піддався на підмову і з великим хазарським та перським військом рушив на стольний град Константинополь. І таки взяв би його, коли б не був переможений чудесною нездоланною силою пресвятої богоматері, яка своє місто, як долю власну оберігає, про що детально в синаксирі п'ятій четвертого десятку розповідається.

Після тієї страшної перемоги над хазарами під Костянтинополем, хоч сили їхні почасти вже були зметені, навколишні народи все ж побоювалися незліченності хазарської. І тому їхній повелитель, цар грецький Лев Ісавранин, року 630, шукаючи замирення з ними, повелів своєму синові Левку Копроніму взяти за жінку Ірину, дочку каганову; з часом у неї знайшовся син Лев, прозваний хазарином, і цей син після батька свого успадкував скіптер держави грецької. До цього кагана року 640 король французький прислав свого посла Рихарія з проханням про допомогу; той посол, прибуваючи у кагана, якось при нагоді завів мову про нечестиву ідолопоклонну хазарську віру; каган же йому у відповідь мудро відказав: «Ви, християни, рабами божими називаєтесь, а супроти волі його злобу несповідиму творите, от саме тому бог ваш і дозволяє, щоб ми, невірні, гнів божий вам на мечах своїх несли».

Невдовзі ж хазари, з греками помирившись по-християнськи, почали від херсонян переймати віру і, споріднившись з ними, поклали в себе православно-католицький догмат проповідувати. І на тому наміру своєму твердо стояли і дійшли до того, що з волі божої землі їхні знесилились і тоді, року 888, Карл великий, король французький, вирішивши відплатити за кривди свої, що їх завдали королівству предки каганів, рушив війною на чолі величезного війська на провадиря хазарського, що воював на Волзі, і розбив його і столицю його, разом з двором його, що добре укріплені були, взяв. Опісля ж, остерігаючись відродження сили хазарської, та й водночас побоюючись їх, вирішив знищити цей народ, сплюндрував їхнє царство, стольний град разом з усією його ліпотою розметав, так, щоб і згадки про хазарів в Панонії не лишилося; взяв там король франків стільки добра та багатства, скільки жодна війна ще їм не приносила. Ті багатства, взяті в переможених і аварів і гунів заразом з каганами їхніми, і принесені сюди лежали багато літ недвижимі, тут же лежало і те, що було забрано в багатьох царів, кесарів та і в самих франків, і те все, зібране не за один рік, за одне літо загинуло. Отак народ славенський або хазари спершу бувши постраховиськом для народів заходу і сходу, півночі і півдня, нінащо перевівся після війни з французами. Полишивши нам, нащадкам, тільки пам'ять про те, що хазари проживали в Панонії.

А наостанку, року 900, і тих слов'ян, що розселилися аж до берегів північного моря-окіяну і поселилися за річкою Альбою і що перебрали назву велятобів, сербів, оботритів, богемів, і що єдиного племені і народу суть, і що тільки деякимии звичаями та обрядами різнилися, так ото всіх їх, однаково небезпечних саксонцям, цісар Отто єдиною битвою змів, вкінець переміг і під свою руку забрав. І все це з допомогою та через підступність одного єдиного вождя слов'янського, по імені Торгумир, котрий на щедрі дарунки та на великі посули кесарські поластився і заповів кесарю землю слов'янську його державі передати; та не будучи ніяк у спромозі виконати свій намір, він з помислом підступним прийшов до внука під місто, що нині Бранденбургом прозивається, а онук його, найвправніший у справі військовій серед князів, саме владарював над тим містом. Ото його цей підступник Торгомир, зробивши вигляд, що хоче якесь важливе слово мовити, викликав до себе в чисте поле і там, спіймавши, не гаючись смерті віддав, а місто і землю всю кесарю передав. Відтоді й перестали слов'яни тими землями володіти, відтоді там пропав і народ слов'янський, перейнявши різні назви, як от: Нова мархія (нова марка), Померанія, Кашубія тощо.

Після винищення Карлом великим слов'ян і каганів у Панонії, а на півночі кесарем Отто, залишилися тільки ті хазари, що віддавна проживали понад Чорним морем у Таврії, поблизу Азовського моря та вод кимерійських аж до Анатолії. І хоч кількісно це плем'я й поменшало, проте мужність їхня не оскуділа. Вони продовжували владарювати над Києвом та над іншими руськими землями, щедру данину в них збираючи: по шкірці білки від кожної хати та по шелягу від плуга. І тільки коли Аскольд та Дір, Рюрикові воєводи (князя великого новгородського) прийшли до Києва і сіли на стіл князівський у ньому, тільки тоді припинили платити данину хазарам. Після них у Києві князював Олег, він забрав у хазарів Радомич та Північ. Після Олега київським князем став Ігор Рюрикович, і тому що на древлян таку нестерпну данину наклав, що навіть перевершив хазарів, так він року 908 був забитий древлянами та похоронений у граді Коростишеві (?). Після нього скіптер землі Київської успадкував його син Святослав Ігоревич, котрий ходив походом на Оку-ріку та на Волгу і, забачивши вятичів, котрі саме хазарам данину платили, відвоював їх, чим і примусив хазарського когана йти супроти нього війною. Та Святослав, виявивши в битві міць і мужність, переміг, стольний град Білу Вежу здобув і вже на самих хазарів данину наклав: правда, Святослав переміг тільки тих хазарів, що по цей бік Дону проживали, а останні так і лишилися вільними. І ось тепер половці та печеніги, будучи вигнаними французами із земель полунощних, повернулися у ці відкриті степові простори і, впродовж довгих літ воюючи з хазарами, заледве до ноги їх не винищили, а самі на їхніх землях поселилися: печеніги там, де зараз Ногайські татари, а половці — у Таврії, вигнавши спершу християн звідти; перебираючись з своїми кочовиськами з місця на місце, як нинішні татари, вони приходили і на Русь і чимало горя приносили та багато пакостей творили. Та так і не зумівши закріпитися на відвойованих землях, зважилися вони, як свого часу болгари, захопити улуси заволзьких татар і року 1212 попрямували на Волгу, шукаючи собі погибелі, бо заволзькі татари під проводом князя свого Мін-Гирея, що вийшов їм назустріч з вісімдесятитисячним загоном, так їх у битві винищив, що лиш окремі воїни в живих полишилися. А Мін-Гирей, відразу ж після битви з печенігами та половцями, повернув орду на їхні землі, завоював і поселився на них. Забажавши безбідно у своїх землях владарювати, він перекопав ровом найвужче місце між Азовським та Чорним морями, яке і до нині носить назву Перекоп. Ото так хазари зникли у своїх землях і перестали грекам дошкуляти, однак через деякий час князі руські з Києва не мало їхній державі прикростей чинили.

Опісля невдовзі той самий скіфський народ, що проживав за Хвалинським морем, очолений воєводою своїм Батиєм і споряджений нащадком Тамерлана, великого хана китайського, перейшов Волгу з силою тяжкою і великою, та до того ж маючи за Перекопом досить людей свого племені, і з'єднавшись з ними, спершу з половцями в битві зійшовся й переміг їх безборонно, а опісля й печенігів розбив на голову; так ото той Батий забрав під свою руку їхні землі, а потім року 1248 прийшов і на Русь, силу-силенну війська перебив, чимало прекрасних міст з господнього соїзволення з землею зрівняв, а наостанку і стольний град Київ безжально розорив.

Скоривши і розоривши чимало російських князівств, отой нечестивий воєвода Батий рушив з військом своїм на захід і там так само нещадно Польщу, Литву, Моравію, Мадьярщину та Шльнськ повоював. Стривожені цим, володарі західних земель зібралися і вирушили з своїми військами проти Батия і року 1247 зійшлися з ним під містом Ленчицею і були розбиті. А Батий наказав у кожного забитого воїна відрізати вухо і тих вушей він, проклятий, нарізав п'ять лантухів. Дізнавшись про це, уся Європа, в повсякчасному страхові проживаючи, умолила папу Інокентія четвертого послати законників римських — домініканців та францисканців — до двору хана китайського... у Квінзей (?) аби вони запросили миру християнам. За цих тяжких часів пам'ять про половців та печенігів зовсім пропала, а у хазарів малоруські вої мало що змінили: змінили назву, замість хазарів козаками іменуються. Хоча Веспасіян Коховський і виводить назву козаків від кіз диких, оскільки тільки з ними в час битви проворство їхнє зрівняти можна і оскільки ловлею кіз невтомно займаються, проте більш переконливою видається думка Стриковського, який по-іншому цю назву пояснює: козаки беруть свій початок від якогось проводиря Козака, стараннями котрого не раз татари були битими. Олександр же Гвагнін від волі цю назву пояснює, оскільки прабатьки козацькі завжди з власної волі з охотою на битву вирушали, так само, як і козаки зараз, не приховуючи своєї хоробрості, з власної охоти на війну йдуть; бо ж волею спонукувані вони малими силами тьму-тьмущу ляхів побивали і, ледь не всю Польщу з боями пройшовши, Малоросію від тяжкого ярма панського визволили. Ось саме про це визволення, а заразом і про інші козацькі походи, в оцій повісті далі щонайдостовірніше скажемо. Є ще й інші, ті, що біля Каспійського моря проживають і що є одним з колін вищепоіменованого Забілія, старшого після хазарського хана. Ці ще й нині так і прозиваються гірськими козаками. Вони мають свого хана, воїнством обраного, і нараховують близько тридцяти тисяч люду, готового до бою, межують вони своїми кочовиськами, ріками та поселеннями з ханом киргизьким та каракалпацьким; однак нам не про них випало розповідь повести, ми задумали розказати про наших, про козаків малоросійських.

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#7
lana

lana

    Ветеран

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 8 377 сообщений
  • Пол:женский
  • Город:Донецк
  • Национальность:русская
  • Фенотип: норд-иранид
  • Y-ДНК:I2a1b
  • Вероисповедание:Православная
Как я понимаю, и русские, и украинцы в ХVI-XVIII ст., медленно продвигаясь на юг, осваивали южные степи. Но вот кто жил в этих степях? Неужели они были полностью пустые? В ветке о донских казаках разгорелась дискуссия о происхождении населения на Дону. И в вопросе о запорожских казаках нет полной ясности. Летописные свидетельства крайне скудны.(Я имею в виду ранние свидетельства).
Время от времени читаешь о том, что название Харьков происходит от половецкого слова ШАРУКАН, что под Полтавой есть селение ТАХТАУЛОВО (происходит от тахта аул), а в исконно русской Орловской обл. есть село Юрты. И вообще тюркских названий на юге Украины и России значительное количество.
В то же время в Донецкой обл. практически все названия населенных пунктов славянские (кроме, разумеется, греческих - но и греки ведь - переселенцы к. XVIII века), что говорит о том. что этнический состав населения сменился коренным образом и в сжатые сроки. Видимо, это произошло в XVII-XVIII веках. Может, и жили там некогда тюркские народы, но все были вытеснены, либо бежали, либо подверглись геноциду.

#8
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Цитата(lana @ 28.9.2010, 18:19) (смотреть оригинал)
Как я понимаю, и русские, и украинцы в ХVI-XVIII ст., медленно продвигаясь на юг, осваивали южные степи. Но вот кто жил в этих степях? Неужели они были полностью пустые? В ветке о донских казаках разгорелась дискуссия о происхождении населения на Дону. И в вопросе о запорожских казаках нет полной ясности. Летописные свидетельства крайне скудны.(Я имею в виду ранние свидетельства).
Время от времени читаешь о том, что название Харьков происходит от половецкого слова ШАРУКАН, что под Полтавой есть селение ТАХТАУЛОВО (происходит от тахта аул), а в исконно русской Орловской обл. есть село Юрты. И вообще тюркских названий на юге Украины и России значительное количество.
В то же время в Донецкой обл. практически все названия населенных пунктов славянские (кроме, разумеется, греческих - но и греки ведь - переселенцы к. XVIII века), что говорит о том. что этнический состав населения сменился коренным образом и в сжатые сроки. Видимо, это произошло в XVII-XVIII веках. Может, и жили там некогда тюркские народы, но все были вытеснены, либо бежали, либо подверглись геноциду.

Да никто и не спорит, что на осваиваемых территориях, когда то жили тюрки, но они были либо вырезаны (, что чаще всего делали с турками и татарами козаки), либо ассимилированы, либо вытеснены...

Насчет археологических свидетельств, то остатки уличей вполне могли быть большими, после уничтожения Пересиченя на Днепре... Арабы говорят, что уличей самое большое количество из всех русов (русы там считаются славянизированным племенем)... Более 300 городв уличей не могли исчезнуть... Я уже давал в другой теме сводку по бродникам - потомкам уличей, которые не переселялись на Дунай....

В Низовой Украине однозначно жили славяне, вопрос лишь в их происхождении и кто они (если судить по археологическим останкам, то это скорее всего именно остатки уличей, что назвались позднее бродниками)... Я лично против этимологии козак от "казарин" (житель Хозарии)... Но, если углублятся, от куда уличи могли получить название "бродники", то скорее - это перевод имени "алан" (по Миллеру), либо же от слова "брод", которое весьма популярно в топономике славян... Одназначно могу лишь одно сказать - козаки по происхождению скифы, либо впитавшие в себя славянские элементы культуры, либо же славяне изначально (остатки мало известных антов, предков уличей и тиверцев)...

Сообщение изменено: Vognejar, 28 Сентябрь 2010 - 15:41.

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#9
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Поскольку бродники имеют непосредственное отношение к козакам, то выложу про них небольшую инфу тут(укр.):

Цитата
В угорських документах, як пише П.Голубовський в роботі «Печенеги, торки и половцы до нашествия татар», йшлося про направлення на початку XII століття католицьких місіонерів в країну Броднію, яка знаходилася «в безпосередній близькості від Азовського моря».


Цитата
в 1147 році бродники допомагали чернігівському князеві Святославові Олеговичу - на його прохання - в боротьбі з київським князем Ізяславом Мстиславовичем.


Цитата
Адже в тих же літописах мовиться, що на допомогу Святославові бродники прийшли в союзі з половцями: «бродници и половци приидоше к немоу мнози».


Цитата
Наявність цих «портів», а також вигідний військово-стратегічний і економічний стан стародавнього міста Адамахи визначали його значення якщо не головного, то одного з провідних опорних пунктів вольниці. І, найімовірніше, він був резиденцією предводителів бродників.


Цитата
Зокрема, ім'я одного з них - воєводи Плоскині - донесли до нас Лаврентіївський і Новгородський літописи. Вони оповідають про те, що в битві на Калці в 1223 році бродники виступили на стороні монголо-татар, а Плоскиня в цій битві порушив хресне цілування князеві Мстиславу Київському. На користь того, що Плоскиня жив в Адомасі, говорить те, що від гирла Кальміуса до місця злощасної битви було, як мовиться, рукою подати. По-друге, сам факт виступу проти своїх єдиновірців-слов'ян і порушення хресного цілування стане зрозумілим, якщо виходити з тієї, що виникла перед Плоскинею, дилеми: або прийняти ультиматум Джебе і Субедея і здатися на милість переможця, стати данниками і взяти участь в битві на їх стороні, або битися без всякої надії на перемогу, наперед знаючи, що місто і вся Броднія будуть віддані вогню і мечу, а жителі - болісній смерті.


Цитата
Про те, що бродники стали данниками монголо-татар, свідчить лист угорського короля Бели IV папі Римському Інокентію, написаний в 1254 році, в якому він повідомляє, що татари «примусили платити дань Русь, Куманію, Бродників, Булгарію» тобто Київську Русь, половців, бродників, волзьких булгар.


Цитата
Про це пише в роботі «Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях (XVII в.)» історик Ю.Тушин: «На Дикому полі... продовжувало жити, хоч і сильно поріділе російське населення. Це були мисливці, рибалки, скотарі, так звані бродники». Бродники, що пішли до степу, і стали попередниками козацтва. Зокрема, М.Котляр, проаналізувавши половецькі, візантійські, угорські джерела і російські літописи, в своїй роботі «Кто такие бродники (к проблеме возникновения ка¬зачества)» робить висновок про те, що назва «козак» починає часто звучати якраз тоді, коли зникають вісті про бродників. Про те, що бродники, які пішли до степу, стали попередниками козаків, ще в 1582 році писав у виданій в Кенігсберзі «Хронике польской, литовской, жмудской и Всией Руси» історик того часу Мацей Стрийковський. З ним солідарні багато істориків, зокрема Б.Греков, А.Якубовський, А.Попов. До речі, Н.Волинкін одну зі своїх робіт так і назвав «Предшественники каза¬чества – бродники». При цьому Б.Греков, називаючи бродників прототипом пізнішого козацтва, пише, що вони були слов'янами, які жили на берегах Азовського моря.


Цитата
На користь цього говорить становлення смислового змісту слова «козак». Вперше воно з'явилося в «Тайной истории монголов» (1240 р.) і означало в перекладі «самотній, не пов'язаний з будинком, сім'єю». У словнику половецької мови (Соdеx Сumаnis) воно переводилося як «вартовий», «конвоїр», на кримському ж варіанті татарської мови вже в XIV столітті слово «козак» означало людину вольную, незалежную, утікача, наїзника, а також здобувача, бродягу. Багато істориків, ґрунтуючись на письмових джерелах, стверджують, що козацтво в Україні виникло в самому кінці XV століття. Проте такий видний фахівець з історії козацтва, як В.Голобуцький, вважає, що «хоча документальні відомості про козаків відносяться лише до кінця XV століття, виникнення козацтва слід віднести до більш раннього періоду». Спочатку бродники і їх нащадки об'єднувалися в окремі загони і, як і їх предки, займалися рибним ловом, полюванням і скотарством. З часом вже в XVI столітті їх ряди поповнювалися тікаючими від польського гніту селянами з Правобережної України. Як пише Ю.Тушин, вони «заселяли порожні землі по Дніпру і його притокам: Орелі, Самарі, Московці, Кінським Водам, Вовчій і іншим річкам. Потім разом вони «простягнули» себе до р.Міус, «поселились» по річках Кальміус, Кальчик і по березі Азовського моря»... І лише в першій третині XVI століття Дмитро Вишневецький об'єднав численні загони козаків в Запорозьку Січь. І виникло козацтво первинно на півдні Дикого Степу. На користь цієї версії говорить, по-перше, думка польського історика М.Стрийковського, що жив в XVI сторіччі, по-друге, татарське походження самого терміну «козак» і, нарешті, той факт, що в козачому лексиконі є чимало тюркських слів, таких, наприклад, як «кош», «клейнод», «паланка», «осавул», «тулумбаси» і т.д. І увійти до козачого лексикону татарські слова могли тільки в процесі тривалого спілкування.


http://ukrainaforeve...kibrodnyky.html

Цитата
По свидетельству Большой Советской Энциклопедии, это славяне. Л. Гумилев утверждает, что это православные хазары, а О. Бубенок в книге «Ясы и брод¬ники в степях Восточной Европы» пишет, что это жившие в Северном Приазовье аланы-ясы, и при этом подчеркивает, что их самоназвание «фурдасы» в переводе на древнерусский язык означало «речные асы», «бродники».
(С.12 Николай РУДЕНКО


Бродники и берладники есть на карте в румынской википедии на территории Румынии:
HTTP://RO.WIKIPEDIA.ORG/WIKI/BRODNICI

Про город Адомаха (Мариуполь):

Цитата
На початку першого тисячоліття до нашої ери в північному Приазов'ї жили племена піннерійців, що займалися скотарством і землеробством. Тут, у курганах «Кам'яних могил» та й у самому місті (курган на перетинанні проспекту Будівельників і вулиці Урицького, у народі — «Зелена гірка», на стародавніх картах — «Дід») знайдені сліди племен епохи міді-бронзи (5-4 тис. років тому). В 1993 році при будівництві водопроводу, що проходив по окраїні кургану «Зелена гірка», були знайдені кістки, виявлено три поховання, що відносяться до бронзової доби. Не виключено, що в кургані перебувають і поховання скіфо-сарматського періоду.

Приазовські степи стали батьківщиною для багатьох античних племен (2,5-2 тис. років тому): в VII столітті до нашої ери в Приазов'я через Дон прийшли скіфи, а через п'ять сторіч їх витіснили сармати. В IV столітті до нашої ери в степу Північного Приазов'я з'явились гуни. Їхня навала надовго загальмувала тут розвиток економіки й культури. Протягом майже двох сторіч територією Північного Приазов'я пересувалися різні племена, розпадалися й утворювалися племінні союзи. Найбільш значними з таких об'єднань був союз утургурів. Пізніше тут кочували хозари, печеніги, торки, половці. В IX столітті через Північне Приазов'я пролягали торговельні шляхи, що зв'язують слов'янські землі із країнами Кавказу. Період розвитку антського об'єднання племен відповідає III—VIII століттям н. е. і пов'язаний з розквітом Черняхівської культури, з її осідлим тваринництвом, землеробством, полюванням, рибальством, писемністю (1,3-1,8 тис. років тому).

З Х століття землі Приазов'я перебували під впливом Київської Русі. Почавши колонізацію приазовських степів в V—VI століттях нашої ери, древні українці жили поруч із Кальміусом і Міусом. У часи київської держави русичі проклали через Кальміус шлях, що використовувався як додатковий «з варяг у греки». Так, князь київський Олег після невдалого морського походу на Царьград (Константинополь) в 941 році вертався додому не через Дніпро, де біля порогів русичів могли підстерігати печеніги, а через Азовське море, ріки Кальміус, Вовчу й Солону. Князь Святослав Ігоревич, розгромивши хозар і знищивши Саркел, заснував на місці теперішнього Маріуполя або в його околицях місто Бєлгород, що пізніше татари перейменували на Білосарай («Білий Палац»). Коса недалеко від Маріуполя й зараз називається Білосарайською.

Однак перше стаціонарне поселення хліборобів, як свідчать археологічні розкопки, на території Маріуполя утворилося в IX—X століттях і називалося Адамаха (1 тис. років тому). Починаючи з ХІ сторіччя, у Приазов'я почали переселятися половці, які, зрештою, взяли його під свій контроль, випасаючи в степах коней, про що свідчать чисельні кам'яні фігури половецьких воїнів і жінок (так звані «кам'яні баби»), які збереглися до наших днів.

31 травня 1223 року в Приазов'я відбулася битва на річці Калка між монголо-татарськими ордами й об'єднаними військами руських князів і половців, що закінчилася повним розгромом русичів. Землі Приазов'я ввійшли до складу Золотої Орди. (Учені дотепер сперечаються, де ж протікала річка Калка, і місце легендарної битви на річці Калка в 1223 році, так і не визначене). Є декілька схожих за описом місць, на річці Каратиш, Кальміус і Кальчик (останні дві протікають через Маріуполь). В XIII столітті приазовські степи захопили монголо-татарські завойовники. Територія Північного Приазов'я входила спочатку до складу Золотої Орди, а в XV столітті відійшла до Кримського ханства. Тоді ж українські (а також — російські, молдавські, білоруські) кріпаки та збіднілі міщани, рятуючись від феодального гніту, почали тікати у Дике поле — вільні землі в нижній течії Дніпра та Дону. Так виникло запорізьке й донське козацтво.

Сообщение изменено: Vognejar, 28 Сентябрь 2010 - 16:10.

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#10
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Из своих последних предположений....

1. Прото козаками были сарматы черняховской культуры... Позже, есть удивительные свидетельства, что уличи (предки бродников и потомки скифосарматских племен) воевали на стороне болгар... И Ведь есть факт переселения уличей к Дунаю, а это как раз поближе к болгарам... Видимо, все таки, что то связывало уличей и болгар... В подтверждение болгарско-прото-козацких связей хотя бы близость одежды и культуры: чуб, папаха
2. Святослав Игоревич известный своим "чубом" и довольно "козацкой внешностью", основал Белгород не где попало, а на месте центра бродников - Адамахи
3. "Середина земель" Святослава Игорревича была на Дунае... А если уличи самое большое племя русов, то не исключено, что сам Святослав был уличем или тиверцем, и именно из-за своей тавроскифской внешности выделяется среди прочих князей русов

Салто-маякая культура встречается и близ бывшего города бродников Адамахи... А эта культура, хотя и связывается с полиэтничной Хозарией, однако, не будем отрицать, что часть прото-болгар могли переселится туда под натиском хозар.... Вообще, между болгарами и козаками, есть довольно много общего.... И почему Святослав пошел на болгар, может быть совсем разная причина... Может быть, он как улич, хотел возвращения от соседних болгар земель своего народа, а не просто завоевывать.... =))

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#11
Bratilov

Bratilov

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 4 370 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Пловдив
  • Национальность:Българин
  • Фенотип: Медитерранид+альпинид
  • Вероисповедание:християнство
Цитата
И почему Святослав пошел на болгар, может быть совсем разная причина... Может быть, он как улич, хотел возвращения от соседних болгар земель своего народа, а не просто завоевывать.... =))

Империалисти всегда обороняются, или ведут справедливие войни. smile.gif Как сказал Едуард Гиббон 250 лет назад - римляне непрестанно оборонялись, и так завоевали наконец целое Средиземномориеsmile.gif))
Если говорим о периода до 10 века - когда на територии Южная Украина настанились печенеги, а потом и половци, ета земля била ареала т. наз. карабулгари - считаются, что ети болгари остали на месте при нашествие хазари, и имели автономия.

#12
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Цитата(Bratilov @ 28.9.2010, 20:02) (смотреть оригинал)
Империалисти всегда обороняются, или ведут справедливие войни. smile.gif Как сказал Едуард Гиббон 250 лет назад - римляне непрестанно оборонялись, и так завоевали наконец целое Средиземномориеsmile.gif))
Если говорим о периода до 10 века - когда на територии Южная Украина настанились печенеги, а потом и половци, ета земля била ареала т. наз. карабулгари - считаются, что ети болгари остали на месте при нашествие хазари, и имели автономия.

Насчет идентичности русов Святослава:
Цитата
Древнерусский "моноксил" совершенно определённо соответствует более поздней казацкой "чайке" - судну в основании, которого находится выдолбленная колода (одно дерево - моноксил), а борта наращены досками. Такие "чайки" вмещали до сорока человек и до 10 тон груза. Общая грузоподъёмность киевского каравана, состоящего из 500-1000 судов (оценка Г.С.Лебедева, оценка Г.Г.Литаврина: 50-100 судов), как раз даёт указанную цифру. В сопоставлении с ней можно привести ежегодный грузопоток через Сент-Готардский перевал - основную дорогу между Италией и Германией. Даже в четырнадцатом веке грузооборот не превосходил 1 и 1/4 тысячи тонн. С тоннажем киевской флотилии могли в конце X века соревноваться только флоты Венеции или Генуи.


http://oldru.narod.ru/text_6_4.htm

ну и можно вспомнить, что ладья, на которой приплыл Святослав снова же названа скифской=)))

А вот это:

"Если же не соблюдем мы чего-либо из сказанного раньше, пусть я и те, кто со мною и подо мною, будем прокляты от бога, в которого веруем, - в Перуна и в Волоса, бога скота, и да будем желты, как золото, и своим оружием посечены будем. Не сомневайтесь в правде того, что мы обещали вам ныне, и написали в хартии этой и скрепили своими печатями"

Говорит о том, что по крайней мере, вера у тавроскифов была восточнославянской=))) Хотя, Семаргл явно иранского происхождения....

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#13
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Подборка карт с Украиной на сайте http://ocrenica.com/index.htm Автор сайта более пяти лет собирал исторические карты с Украиной. Единственный минус - небольшое разрешение у карт...

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#14
lana

lana

    Ветеран

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 8 377 сообщений
  • Пол:женский
  • Город:Донецк
  • Национальность:русская
  • Фенотип: норд-иранид
  • Y-ДНК:I2a1b
  • Вероисповедание:Православная
Вложенный файл  Изображение.jpg   297,25 КБ   30 Скачано
На этой карте изображено расположение всех сечей запорожских.

Сообщение изменено: lana, 30 Сентябрь 2010 - 07:33.


#15
РобинГут

РобинГут

    Участник

  • Пользователи
  • PipPip
  • 455 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Нижний Новгород
  • Национальность:русский
  • Фенотип: субуралоид
  • Вероисповедание:Атеист (Древлеправославная поморская церковь)
В изложении Вернадского черкесские общины в Поднепровье были сформированы как результат привлечения их на службу сначала русскими князьями, затем монгольскими династиями. Это имеет прямое подтверждение в материалах русских летописей. “В 1282 году Баскак Татарской Курскаго Княжения, - писал И.Н. Болтин, - призвал Черкес из Бештаю или Пятигория, населил ими слободы под именем Козаков. Разбои и грабежи, производимыя, ими, произвели многия жалобы на них; для коих наконец Олег Князь Курский, по дозволению Ханскому, разорил их жилища, многих из них побил, а прочие разбежалися. Сии, совокупясь с Русскими беглецами, долгое время чинили всюду по дорогам разбои, укрываясь от поисков над ними по лесам и оврагам. Много труда стоило всех их оттуда выгнать и искоренить. Многолюдная их шайка, не обретая себе безопасности там, ушла в Канев к Баскаку, которой и назначил им место к пребыванию ниже по Днепру. Тут они построили себе городок, или приличнее острожек, и назвали Черкаск по причине, что большая часть их были породою Черкасы”.
Независимо от Болтина и другие ранние российские историографы говорят о черкесском факторе. “Первые казаки, - писал В.Н. Татищев, - сброд из черкес горских, в княжение Курском в 14 столетии явились, где они слободу Черкасы построили и под защитой татарских губернаторов воровством и разбоями промышляли, потом перешли на Днепр и город Черкасы на Днепре построили”.

Николай Михайлович Карамзин (1766-1826) в пятом томе своей “Истории государства российского” также констатирует черкесское происхождение казаков: “Торки и берендеи назывались черкесами: казаки также. Вспомним касогов, обетавших по нашим летописям, между Каспийским и Черным морем; вспомним и страну Казахию, полагаемую императором Константином Багрянородным в сих же местах; прибавим, что осетинцы и ныне именуют черкесов касахами: столько обстоятельств вместе заставляют думать, что торки и берендеи, называясь черкесами, назывались и козаками”. Единственная поправка, которую можно сделать к Карамзину, заключается в том, что торки и берендеи в одновременных им источниках черкесами не называются; они называются черкесами поздними летописцами XV века.....

Пребывание этнических черкесов на Украине отразилось на генотипе украинской нации. На сходство внешнего облика украинцев и черкесов обратил внимание Аф. Шафонский, автор конца XVIII в.: “Нынешние горские черкесы по наружному виду лица, одеянию и по всем ухваткам, по сей день весьма на малороссиян, в низовых местах Днепра живущих, и особливо на бывших запорожских казаков похожи, которые и вообще все малороссияне, из стари от великороссиян черкесами называются”. Но черты значительного сходства в антропологическом и этнографическом облике украинцев и черкесов не являются следствием только ассимиляции последних в ХIII-ХVIII в.в., но являются также следствием наличия еще более древнего адыгского населения данной территории. Значительный интерес представляют данные генерала А. Ригельмана, автора конца XVIII в., который писал, что современные ему донские казаки единодушно заявляют, что произошли от черкесов. К этнографическим деталям, привнесенным черкесами на Украину относят форму и технологию жилища; отапливание жилища кизяком; близкие по конструкции тяжелые деревянные плуги: наличие у запорожцев черкесского седла; обычай брить голову, оставляя при этом клок волос на макушке; ткань “черкесину” из которой шилась прежняя украинская одежда; головной убор под названием “кабардинка”; черкесские кафтаны; склонность к хищничеству; обычай побратимства и т. д.
Фамилии адыгского происхождения на Украине http://www.djeguako....view/68/36/1/0/

#16
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
РобинГут
Это мне уже давно известно... Считаю малодоказаным... Так как черкасами называли украинцев, а не только запорожских козаков и называли по причине столицы-центра Черкасы, а не из-за того, что они черкесами были... Самоназвание черкесов - адыги... В антропологическом плане, сходств не замечал=)))

Насчет чуба, то у болгар был чумбас (до 19 века), у Святослава Игоревича руса-тавроскифа тоже был чуб....

А вот, я нашел прилюбопытнейший чуб:



Антропоморфное деревянное навершие с Троицкого XI раскопа, Новгород.

(Тр. XI. 7/8-2-1261). Рисунок Т. В. Родыгиной.
Цитата
В июле 1995 года во время работ на Троицком XI раскопе было обнаружено целиком сохранившееся деревянное навершие (7/8-2-1261), набалдашник которого был выполнен в виде объемного скульптурного изображения мужской головы (рис. 1). Лицо довольно выразительное, с короткой бородой и четко выделенными зубами. Прическа представляет собой прядь волос, заплетенных в тугую косичку


http://bibliotekar.r...Novgorod/47.htm



Изображение скифов у персов


Нечто похожее у древних германцев

Интересными могут быть и кельты:




http://www.antikefan...ren/kelten.html






http://dreamworlds.r...y.-chast-2.html


козак по шведским источникам 17 века
http://kraevedenie.n...armatian-tamga/

И даже в Египте есть нечто похожее:




Печенег, а одежда похожа на бродника=))

У монголов:



http://forum-eurasic.../topic/...BBов/


А здесь узрели монголоидность, хотя тут вообще имхо не серьезно судить по антропологическим признакам... Статуетка, чем то напоминает антскую...
http://oriental_stud.../Shvetsov1.html

Индусы тоже бреют чуб:
http://indonet.ru/St...Odezhda-indusov

А ещё, он есть у уданских монахов Японии....

И напоследок "киммерийцы":

http://evgrsaveliev..../chapter-8.html

Индейцы:


Шикха у кшатриев:


http://www.liveinter.../post133159978/

Англы:


Скандинавы:


Цитата
Польській вчений – гуманіст Матвій Меховській в „Трактаті про дві Сарматії” (1517 р.) "розрізняє "казаків" і "козаків", причому в перших він вбачає породження татарського світу, а в других -руських селян-втікачів, які створювали збройні загони в незаселених степах. "Казак - татарське слово, - стверджує автор трактату, - а козак - руське, ним називають хлопа, підданого-бродягу, пішого або кінного" (Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. - М. - Л., 1938., с. 72). Це цінне підтвердження, до того ж одне з найбільш ранніх, справжнього походження українського козацтва, повз яке пройшли вчені, що займалися вивченням проблеми, яка викликала стільки гострих суперечок. Водночас наведені рядки говорять про те, що в Польщі на початку XVI ст. вже чітко розрізняли татарських і "руських", тобто українських козаків, що це розрізнення стримало навіть лексичне вираження ("казаки" і "козаки")."


Цитата
Французький літератор XVII ст. Лінаж де Восьєнн твердить у книзі „Дійсні причини повстання козаків проти Польщі” (1674 р.) "що не тільки самі козаки "рутенського", тобто українського, походження, а й слово "козак" теж "рутенське", на відміну від "казака", слова й утворення татарського (там само, Linage de Vauciennes. L'origine veritable du soulevement des Cosaques contre la Pologne. - Paris, 1674, с. 78). Це колишні підневільні люди, які вирвалися на свободу, в більшості своїй вони живуть воєнною здобиччю і не бажають нікому коритися. Не хочуть козаки визнавати себе й підданими Польського королівства і заявляють, що вони "тільки союзні з ним (allie), і на цьому ґрунті часто виникають великі незгоди. Вони завжди хотіли мати керівників тільки з їхнього народу, а не призначених польським королем, і обирали їх з-поміж себе за своєю фантазією; цей їхній гетьман один повинен засвідчувати підлеглість Польській Короні" (там само, с. 81-82)."


http://www.reocities...yinarus115.html

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#17
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Ещё некоторые ассоциируют варягов с козаками, поэтому, не лишним будет показать и их тут:


Варяжский отряд в Византии. Рисунок-реконструкция конца XIX века.


Skylitzis Chronicle - женщина убивает варяга (обратите внимание, что внешность ближе, как мне кажется к аланам, чем скандинавам)


From Joannis Scylitza's Joannis Scylitzae Synopsis Historiarum

http://ru.wikipedia....



кстати, желто-синий флаг задунайских запорожских козаков может иметь и северное происхождение.... Вот на этой картинке, видно и нечто похожее на шаровары=))) А у шведов желто-синие цвета традиционны... Может и флаг от них, от варягов пришел?=))



Тут мы видем тоже, нечто похожее на чуб=))

http://copypast.ru/2...ja_17_foto.html


Боевая ладья руян, чем не Чайка?



Варяги пронзают мечом св. Бориса
http://www.sedmitza....ext/694133.html

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#18
lana

lana

    Ветеран

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 8 377 сообщений
  • Пол:женский
  • Город:Донецк
  • Национальность:русская
  • Фенотип: норд-иранид
  • Y-ДНК:I2a1b
  • Вероисповедание:Православная

Сообщение изменено: lana, 03 Октябрь 2010 - 11:36.


#19
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Сведения о козаках и упоминание козаков из "ЛИТОВСЬКО-БІЛОРУСЬКІ ЛІТОПИСИ (ПСРЛ Т.XXXII)"
Цитата
Выправа литвы до Руских краин. Року 1256. Монтвил Гимбрудовичь 100, князь жмотский, зараз, скоро татаре руские панства бурити почали, начал 1 и он o собЂ промышляти, як бы могл з моцы руской выламатися и неволи, и c той дани 1А лык и вЂников освободитися 3. Насылал козацкими дорогами з Живинбудом литву на плендроване краев руских, обачивши ку тому и зиму тугую для пребытя рЂк, озер и бродов. A гды Рускую землю и волости еЂ окрутне сплюндровали и з великими лупами до Литвы уходили, зобрался на них з новгорожаны князь Ярослав Всеволодовичь а, догонивши их, поразил литву над Двиною рЂкою 11, еднак же не без шкоды своих: там и князь Давыд топорецкий Й от них зостал забитым. Потом знову, гды войско литовское князство Полоцкое воевало, зараз князь Давыдовичь Мстислав з рицерством смоленским, прудко на них притягнувши, под Полоцком их неосторожных и безпечных много их барзо побил, a инших во 2 озерЂ потопил К.



Цитата
Року 1342. Любарт 92Г Гедимановичь 93 брат Олгердов, князь волынский и луцкий, не дбаючи на примире, котрое был Казимер, кроль полский, з Литвою на час певный постановил, зобравши войско козаков литовских и волынских, пришол под замок Галицкий, замок и мЂсто взял, мЂщан 94 и купцов котрые ся были на ярмарок з[ъ]Ђхали, много побил и мЂсто спалил Ц, которое уже было в держа†Полской, так теж и з волостей Галицких здобычи набравши вернулся додому. Потым знову, зобравши войско болшее, вторгнул до Полщи под Завихвост, где всЂ волости, фолварки, мЂстечка и села мечем и огнем звоевал, и з великою корыстю вернулся до дому своего.


Цитата
O поднесеню Скиргайла на князство Литовское. Року 1399 Скиргайла Олгердовича поднесено в Вилню А на Великое князство Литовское и Жомойтское. Витолт, яко мужный и на всем был дЂлный и промыслный довсцЂпу Б 74 великого, скоро Скиргайло до Полоцка Ђхал, зобрал гроднян и подляшан и, притягши тихо под Вилню В, хотЂл замки обадва виленские отобрати, але поляки, служачие Скиргайловы 75, которые были на замку Вышшом и мЂщане виленские, правдиве будучи вЂрными пану своему, отбили его двакрот от замков, ажь 75А мусЂл назадь отступити. Видячи то Витолт, же му ся не ведлуг его воли ведется, вернулся до Гродна. Потом затягнул з Прус нЂмцов за гроши Г, также и 76 бояров и жолнЂров своих зобравши немало, осадил ними замки Гроденские моцным рицерством и стрелбою великою и малою, также Бересте, Сураж и Каменец, замки удЂлные, порядне наспижовал 77 и обваровал рицерством, a сам з жоною своею Анною и з скарбами Д своими всЂми выЂхал до Мазовши до Януша князя мазовецкого, швагра своего, а Е оттоль Ђхал до Прус зо всЂм двором своим до мистра Конрада, от которого был в Малбурку Ж 78 вдячне принятый и просил его o помочь 78А, где мистр и всЂ крижацы ласкаве ему офЂровалися ити до Литвы. A той мистр пруский з одной стороны от Жомоиды З 79 и от Немна, a мистр листанский з другой стороны от Двины, панства Литовские з войсками И немецкими наежджалий и бурили К, зачим теж Литва на д†части роздЂлилася так, иж одна часть шляхты и посполства за Витолтом, a другие за Скиргайлом стояли Л и сприяли М. A так кроль обавляючися, абы Витолт з нЂмцами Вилня не опановал, выправил до Литвы Миколая Лянскоронского, подканцлЂрого коронного, з немалым почтом жолнЂров полских, абы обоих замков Виленских боронил Н и стерегл, которому теж Скиргайло Вилнио О \л.494.\ и Литву подал в оборону, бо сам был гнюсным 80 п[ь]яницею. Того жь 80А року в осЂни 81 знову притягнул Витолт з нЂмцами прускими и листанскими под Троки, a стративши два штурмы, пришол до Вилня и пришанцовался П от Антоколя и от Лысой горы под замки виленские, до котрых Р нЂмцы, заточивши гарматы, уставичными штурмами добывали С, але виленци 82 и поляки мужне им боронилися Т. Потом Витолт, оттягнувши з войском, a лупами обогаченый, ишол до Прус, фрасуючися на свое нещасте, a ижь 82А и крижаки не его, але своих пожитков в воеваню Литвы гледЂли, и было ему чого ся фрасовати, гды уже д†лЂтЂ цЂлыи 82Б мЂшкал, уставичне Литву з крижаками прускими и листанскими наЂжджаючи ЖолнЂре У,также и козацтво Витолтово Ф, з Литвы и НЂмцов за гроши затягненые, котрыи были в ГроднЂ, в Берестю и в Каменцю 83 замках для обороны от него зоставленыи, волости, околычныи Х 84 подданыи Скиргайловы и кроля Ягейла частыми вытЂчками и втарчками пустошили Ц так, иж и Литва бЂдная для Витолтовы несфорности отвсюль была утиснена.


Цитата
Швидригайло з прусами воюет Литву. Князь ПІвидригайло, брат Ягейла 8 кроля 9, будучи збЂгом в ПрусЂх 10 килка лЂт, зобрался на Витолта з мистром пруским Конрадом, з великим войском немецким и притягнул до земли Литовской 9, звоевавши огнем и мечем и Ю 11 злупивши еЂ зскарбов, вернулся з мистром до Рогнеты. Потым умерла княжна Юлиана, дЂдичка витебская Н, жона небожчика Олгерда, a матка Ягейлова и Швидригайлова. Теды кроль нЂякого Феодора Весну, ловчого своего, послал от себе до Витебска намЂстником. Видячи то Швидригайло, иж первЂй Витолт отчизну его осЂл, a потым материнское его дЂдитцво 12 Ягейло собЂ отобрал, взявши войска от мистра пруского и бояр руских, также козаков много збунтовавши А, тягнул \л.499.\ до Витебска, которого прудко добыл 13. Там же старосту Ягейлового Весну з обламков Б казал скинути В (и зламал Весна щию Г, и умер) 14 и опановал Витебско, a потым добыл Орши Д и иншие замочки руские побрал. То учувши кроль Ягейло, обрушоный будучи таким деспектом от невдячного брата, послал до Витолта, просячи его, абы помстился зелживости его и шкоды над Швидригайлом сполным неприятелем. A так Витолт, зобравши войско литовское и руское, тягнул напередь до Орши, котрую за килка дний добыл, a потом 15 облегл Друцко, але княжата друцкие з боярами своими просили у него зараз ласки, a приЂхавши до обозу Витолтового, поддалися ему в моц со 16 всЂми своими замками и державами и выконали ему присягу голду Е и послушенства. Потым Ж Витолт, маючи оршанцов и княжат друцких зголдованых на помочь, тягнул до Витебска, котрого отвсюль облегл, там же ему на помочь 16А притягнул Юрий СвЂтославовичь 16Б, князь смоленский, и отдал ему голд З и послушенство, c чого вдячен был велми Витолт. A так почал уставичне штурмом и стрелбою обудвух 17 добывати замков, але и Швидригайло з немцами 18 потужне боронился и премысне; и ледво за недель 18А чтыри Витолт замку Нижнего достал, a заточивши дЂла в церкви 19 мурованой ИЙ в Нижнем замку, розбивал мур К замку Вышнего, безпрестанно (чого еще и тепер есть вежа ку ДвинЂ мурованая свЂдком). A гды посполство для недостатку живности Швидригайла отступило, тым снаднЂй Л Витолт добыл и Вышнего замку мурованого и поимал Швидригайла, брата своего стрыечного М, которого Ягейлови кролеви до Полщи послал, a сам Витебск рицерством своим осадил. Потым за причиною Ягейла кроля принял его Витолт до ласки своей и дал ему Бранско и Новгородок 20 СЂверский в державу, але он яко неспокойный, третий раз до крижаков, потым до князя московского з[ъ]Ђхал Н.


Цитата
Киев мЂсто татаре взяли, кром замку. Року 1429. Великие войска татарские з Едигом своим царем до князства Киевского вторгнули, мЂсто самое Киев сплюндровали, зрабовали и спалили. але замку взяти не могли Э, люб то его велми добывали, также и Печерский монастырь 18А спалили. Витолт своею дЂлностю и мензством всему свЂту славным был Ю 19 и цари татарские его слухали и без его воли орд 20 нигде не ординовали, a гды царь 20А Зеледин заволский умер, c которым Витолт братерство мЂл, и з ордами своими на Прусы ходил, Керембердек, сын его, осЂл, a столец отцевский, хотячи шаблею от Витолта отбити, чого Витолт не стерпЂл, почал готоватися 21 з войском, хотячи Керембердека з панства зсадити, Токтамиша Я 21А Бедзбула в Вилни короновал А, яко заволских татар звычай потребовал, убравши его в злотоглав, шлык на него зложил 22 перловый, мовячи, иж Тактомыш царь 22А заволский новый. И 23 орды Заволской часть едина при нем стояла, a часть другая Керембердека за цара мЂла, a скоро тые два царики войыу Б 24 з собою o царство сточили и долго шабли свои в крови татар своих зобополне гартовали. Наостаток Керембердек Токтомиша звитяжил. A гды то учув Витолт, зараз Еремфердека, рожоного брата Токтомишовага В 25, котрый утекл з той битвы, знову короновал в Вилни на царство, убравши в золотоглав, и шапку перловую взложил на него, и дал ему в руки шаблю. И так з мурзами и уланами и маршалка Г своего литовского Радивила з ним до орды послал з войском. \л.505об.\ A гды его Радивил на столици 26—27 посадил отцевской и, принявши от него голд, в поля тягнули, и отнял часть орды Керембердековы, потом обадва царики войну срогую над Волгою рЂкою звели з собою, где литовские козаки в засадЂ были. A там, гды орда Керембердекова ГГ надбЂгала, выпавши козаки в тыл оной ордЂ Керембердоковой 28, поразили еЂ Д. И так Еремфердек выиграл 29 и царство опановал, a самого Керембердека, поимавши, замордовал, a Витолтови през Радивила присягл завше на потребу его зо всЂми татарами служити, и послал ему дары великие. Того ж року и Едыга Е, царь 29А перекопский, славный, Витолтови присяг вЂрность Ж, и помочь 29Б давати на неприятеля его, быле бы толко 30 от Литвы з своим З царством был безпечный.


Цитата
Року 1507. Михаил Глинский скоро по от[ъ]Ђзди короля Жигимонта з Литвы до Кракова, вЂдаючи, же ему ишло не по мысли его у кроля, удался ростиркови шкодливому, a напервЂй 37 збунтовавши старых жолнЂров и помочников своих в семисот ездных 38 избранных, преправился през Немен з Лыскова и просто до Гродна в[ъ]Ђхал 39, маючи през шпиги вЂдомость, же там Ян Забережанский, маршалок великий литовский, его головный неприятель в той час в дворЂ своем в ГроднЂ мешкал. A так Р 40, оточивши двор, Глинский несподЂване, в постели лежачого С, казал турчинови стяти, a забивши Забережанского, маючи при собЂ 3000 Ђзды, розослал их часть по Литовской земли шукати литовских панов Т и казал их забиватъ 41, мордовать У 42, a инших панов литовских Т и руских обЂтницами и подарками o князство Литовское приобрЂл, роспустил теж загоны по всей ЛитвЂ, огнем и мечем плюндруючи, Туров Ф и Мозыр взял и своими людми осадил. Потом Иван Васильевичь 43, царь 43А мос[ковский] прислал ему на помочь Евстафия Дашковича 44, оного славного козака Х (который ся ему передал) з 20 000 44А люду Ђздных \л.523об.\ московских, и зараз Глинский под иншие замки руские тягнул Глинский Ц. Пристали теж до него княжата Друцкие и князь Михаил Мстиславский з замком своим, той з. Друцким, a сей Мстиславским 44АА, также и оршанци 45, Кричев, Гомель поддалися ему Ч. Которыи замки Глинский москвою осадил; так теж и свои осадивши москвою, и з братом своим, князем Василием Глйнским, з скарбами 46 и c приятелми своими до московского царя 47 Иоанна Васильевича 48 з[ъ]Ђхал, ведлул постановеня своего.


Далее, там ещё часто встречаются козаки: "козаки литовские и руские", "козаки литовские и волынские", "козаки литовские", "козаки украинские", "люд низовой и козаки запорозкие", "козаки запорозкие", "козаки и литва" (наименование народов)... Наиболее часто встречается "козаки запорозкие"

Сообщение изменено: Vognejar, 04 Октябрь 2010 - 08:08.

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#20
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Киевский синопсис (укр.):
Цитата
Від того ж сармацького, славенорóського населення народ рóсський пішов. З-поміж нього деякі називалися рóсси, а інші — алани 379, а по тому прозвалися роксоланами 380, [тобто] ніби рóсси й алани. Оскільки всі літописці всі ті народи вищезазначені назвою більше, ніж єством поділяють, говорячи, що це головно Афетове плем’я, і сармацького прабатька Мосоха, сина його називаючи, бо той же народ славенорóссійський, по часі помножившись, і в різних місцях селячись, ще й іншими різними іменами від рік, лісів, прикмет, полів, від справ і від імен та прізвиськ князів своїх прозвані були: як больгари і волинці — від ріки Волги, Муровляни — від ріки Мурави чи від князя Мурави чи від князя Мората, полочани — від ріки Полоти, донці — від Дону, запоріжці — від Запоріжжя. Козаки — від славного свого давнього якогось вождя, на прізвисько Козак, перемігши з ним татар, прозвалися. Древляни чи поліщуки — від дерев чи лісів густих. Поляни чи поляки — від полів. Половці — від полювання, і від полонення людей. Сіверяни — від землі Сіверської над Десною і Сеймом ріками осадженої. Литва — від Литвоса, сина царя Вейдевута Пруського. Чехи — від князя Чеха. Ляхи чи Лехи — від Леха, першого короля Польського 381. Народ москва — від Мосоха, прабатька свого та всіх славенорóссів, сина Афетового. А царственний град Москва — від ріки Москви. І інші так само.


http://litopys.org.u...opsis/syn04.htm

Цитата
Проблема походження українського козацтва хвилювала не одне покоління істориків, проте й сьогодні вона остаточно не вирішена. Уже на середину XVIII ст. існували різні версії щодо виникнення козацтва, частину з яких наводить у своїй праці Рігельман. Саме слово «козак» тюркського походження. У процесі просування кочових племен із Середньої Азії на захід воно з’являється у мові населення, яке мешкало на території Північного Кавказу та Причорномор’я. Слово «козак» зустрічаєтьгя у мовній пам’ятці кипчаків-куманів-половців XIII-XIV ст. «Codex cumanicus» («Куманський кодекс»). Із другої половини XV ст. через посередництво татарської мови воно потрапляє до українців, які вживають його у значенні людини вільної, незалежної, шукача воєнних пригод. Козаками називали також людей, які постійно займалися «уходництвом». Одним із перших вірогідних свідчень джерел про українських козаків є лист великого князя литовського Олександра до кримського хана Менглі-Гірея, де йдеться про напад козаків на татарський човен (галеру) під Тягинею (1492). У «Хроніці» М. Бєльського знаходимо більш ранню згадку про козаків на півдні Поділля (1489). Господарське освоєння степових просторів і небезпека з боку кочовиків диктували об’єднання у невеликі загони-ватаги. Формування козацької общини в умовах безпосередніх контактів з кочовим населенням значною мірою вплинуло на її військову організацію, на матеріальну та духовну культуру козаків.


http://litopys.org.ua/rigel/rig33.htm

Все ссылаются на Стрыйковского, но у него не нашел сведений про вождя по имени "Козак"

Может ,кто знает польский найдет? Вот Хорника польская, в которой должен быть где то описан вождь Козак:

http://www.archive.o...ryuoft_djvu.txt

http://www.history-f...n_4_1/book_934/

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#21
lana

lana

    Ветеран

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 8 377 сообщений
  • Пол:женский
  • Город:Донецк
  • Национальность:русская
  • Фенотип: норд-иранид
  • Y-ДНК:I2a1b
  • Вероисповедание:Православная
Цитата
Козаки — від славного свого давнього якогось вождя, на прізвисько Козак, перемігши з ним татар, прозвалися
.
А это не народная этимология? Пересказ какой-нибудь легенды?

#22
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
lana

Это из Стрыйковского, писал же в предыдущем посте:

Цитата(Vognejar @ 4.10.2010, 19:30) (смотреть оригинал)
Все ссылаются на Стрыйковского, но у него не нашел сведений про вождя по имени "Козак"

Может ,кто знает польский найдет? Вот Хорника польская, в которой должен быть где то описан вождь Козак:

http://www.archive.o...ryuoft_djvu.txt

http://www.history-f...n_4_1/book_934/


Но, польского, увы не знаю=))) Самому найти этот фрагмент в польском первоисточнике было бы интересно....

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#23
lana

lana

    Ветеран

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 8 377 сообщений
  • Пол:женский
  • Город:Донецк
  • Национальность:русская
  • Фенотип: норд-иранид
  • Y-ДНК:I2a1b
  • Вероисповедание:Православная
Ты меня, Вогнеяр, не понял. Народная этимология - так называется ложная этимология, которая опирается не на научные принципы анализа, а на случайные сопоставления, вызванные простым созвучием слов. Народная этимология пытается объяснить происхождение слова исходя из современного для автора этимологии состояния языка. Возможно, этот Стрыйковский запечатлел в своих трудах образчик такой народной этимологии. Люди 16 века не знали, как объяснить слово КАЗАК и придумали такую вот легенду.
Кстати, по словам В. Пизани, народная этимология является крупнейшим источником мифов.
Примеры народной этимологии. Был такой русский поэт и филолог В.К. Тредиаковский ( 18 век). Он считал, что название страны Норвегия представляет собой искаженную форму слова Наверхия и что страна получила свое наименование якобы потому, что расположена она на севере, т.е. наверху. Столь же наивно Тредиаковский этимологизировал и другое географическое название - Италия. Здесь он также "восстанавливал" более древнюю форму Удалия, считая, что эта страна была названа так потому, что на много верст удалена от России.

#24
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Цитата(lana @ 6.10.2010, 18:23) (смотреть оригинал)
Ты меня, Вогнеяр, не понял. Народная этимология - так называется ложная этимология, которая опирается не на научные принципы анализа, а на случайные сопоставления, вызванные простым созвучием слов. Народная этимология пытается объяснить происхождение слова исходя из современного для автора этимологии состояния языка. Возможно, этот Стрыйковский запечатлел в своих трудах образчик такой народной этимологии. Люди 16 века не знали, как объяснить слово КАЗАК и придумали такую вот легенду.
Кстати, по словам В. Пизани, народная этимология является крупнейшим источником мифов.
Примеры народной этимологии. Был такой русский поэт и филолог В.К. Тредиаковский ( 18 век). Он считал, что название страны Норвегия представляет собой искаженную форму слова Наверхия и что страна получила свое наименование якобы потому, что расположена она на севере, т.е. наверху. Столь же наивно Тредиаковский этимологизировал и другое географическое название - Италия. Здесь он также "восстанавливал" более древнюю форму Удалия, считая, что эта страна была названа так потому, что на много верст удалена от России.

Но все же, это имеет право на жизнь... Кривичи произошли от имени жреца Крива, подобно тому, как христиане от имени Христа...

Углубляясь в историю козачества, я заметил, что слово "козак" и "казак" имеют разное происхождение.... "Казак" - более позднее слово... Может от российского Акающего диалекта получилось...

Нашел однако такие славянские имена (М.О.Демчук "Слов'янскі автохтонні особові імена"):

Коза, Козарык, Козар, Козел, Козенята, Козка, Козлынка, Козыпар, Kizka, Kozielkow, Kozina, Kozlik, Казиме, Киз

От себя добавлю "Казимир" и общеслав. "казить" - "разрушать"=))

Так что вполне славянские корни, а окончание "-ак" свойственно украинскому языку... например "вовкулак" - тут никто не сомневается в корне "волк", а "козак" видите ли не должно образоватся из корня другого животного - "козы", якобы "не престижно"=))) Лучше от не сущ. в тюрском слова "казак" происходить=))) Однако, это тюрское слово относится к казахам, которые на самом деле именуют себя вполне "казак", а буква "х" была всунута в русский язык, чтобы отделять казаков от казахов... Однако, можно было бы просто использовать общеслав. старое "козак"...

Сообщение изменено: Vognejar, 06 Октябрь 2010 - 16:55.

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#25
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Среди козацкой (украинской мифологии) выделяется образ козака Мамая:


1728 год


18 столетье


первая пол 19 столетия


1890 год


19 столетье

http://uk.wikipedia....

Цитата
каталог майже усіх відомих на сьогодні „мамаїв” ХVП-поч.ХІХ ст. із музейних та приватних збірок, що налічує 91-е зображення.

http://prostir.museu...tions/ua?id=386

(Надпись на одной из картин с Мамаемsmile.gif
Цитата
„Я Для Світа Заспіваю
Щоб Мав Пам’ять о Нечаю
Не піддамся Серця тузі
Брате Гуляй на галузі
Душі Мей Гріх Надокучить
Бо за жизнь [мене він] мучить”.

http://prostir.museu...tions/ua?id=386

Также, некоторые картины с Полесья, но точное их происхождение не локализовано и авторы не известны:







http://storinka-m.ki...icle.php?id=764

"Баба Ганна казала, буцім скриня не потрапила тоді в могилу з бувшим чумаком тільки тому, що батюшка не дозволив ховати Йвана в такій веселій домовині; i ще бабуся згадувала, як тоді вci вельми журились, не вволивши волі старого, бо в нього були, як тоді балакали, ще и окремі причини просити такої труни: мій прапрадід, казали, замолоду колись, іще років за сто до скону свого, здибався з героем тої чудової картини, що aнi гич не почорніла в скрині од кіптяви часу,— i все життя потім прапрадід молив бога, аби сподобив бодай раз та здибати Мамая Козака, того лукавого, дотепного, безлітно молодого.

Веселий образ Козака Мамая живе в народі вже не сотню літ. І не дві. І не три."

"Козак Мамай - мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак, бабій і заразом — монах, простодушний і мудрий чаклун, безстрашний лукавець, що його і в ступі товкачем не влучиш,— народний герой, котрого чи не споконвіку знають між людьми на Вкраїні, хоч об нім над Дніпром — ні казок не розказано, не складено й пісень.

Ні казок, ні пісень!

А прославили Козака простолюдні художники."

"Він тоді показував мені й зібрані в катеринославському музеї кілька десятків дверей, які сам учений познімав по старих козацьких хатах Наддніпрянщини, дверей, що на них були нові й нові одміни образів Мамая, мальовані простонародними живописцями XVI—XIX століть."

"Сидить козак у кобзу грає, Що замислить, то все має"

Цитата
їхав козак полем та й отакувався,
Сів він під дубочком та й розперезався;
— Гей, бандуро моя золотая,
Коли б до тебе дівчина молодая
—Скакала б, плясала до лиха,
Що не один козак одцурався б солі міха,
Бо як заграє, всяк поскаче,
А після не один вражий син заплаче...
А то бувало в тих написах і таке:
Козак — душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п’є, то воші б’є, а все не гуляє...
Хоч дивись, не дивись, та ба, не вгадаєш:
Відкіль я та як звали - нічичирк не взнаєш!
Кому ж траплялось хоч раз у степу бувати,
Той може і прізвище моє угадати.
А ти, як хоч називай, на все позволяю,
Аби крамарем не звав, бо за те полаю.
А якого роду я, то всяк про те знає,
Хто по світу ходить-блукає та долі шукає.
Я, козак-запорожець, ні об чім не тужу,
Як є люлька та тютюнець, то мені й байдуже!
Надію маю на мушкет, на ту сіромаху,
Що не ржавіє ніколи, на шаблю на сваху.
Як натягну ж лука я, брязну тятивою,
То від мене і хан кримський утіка з ордою..!


"...А на малюнку в тій скрині, що схоронилася в бабусі Ганни, бравий Козак варив над багаттям кулешик, а внизу плівся мирний і цілком тверезий напис:

Ось так я в степу веселюся, Одним кулешем похмелюся."

http://www.mamajeva-.../publ.php?id=31

Цитата
...Про что поет козак Мамай, играя на бандуре?
«Не завидую нікому — ні панам, ані царю.
Богу своєму святому я за все благодарю!
Хотя титлом і не славен, та жизнь весело веду,
У ділах своїх ісправен, я вовік не пропаду».
— такая надпись на одной из народных картин-«мамаевок».


http://monitor.chern...ngishana-2.html

"Предания о Мамае среди жителей сел Цибулевого и Мамаев Яр довольно фрагментарны и существуют во многих версиях. Одна из них положена в основу сюжета думы, которую поет известный кобзарь Корней Мазур, сам родом из Цибулевого. В думе повествуется о том, как цебулевский сотник Марко Мамай организовал в Чутовском лесу гайдамацкий отряд, который боролся против притеснений российской администрации, захватывавшей свободные дотоле запорожские земли, терроризировавшей украинское население и по-варварски истреблявшей леса для строительства своих военных поселений и крепостей. В одном из сражений возле Чутовского леса тяжело раненный Мамай попал в плен. Солдаты привязали его веревками к хвостам лошадей и, чтобы запугать местных жителей, протащили через село, после чего выбросили обезображенное тело в овраг на растерзание волкам. Ночью крестьяне тайно похоронили Мамая возле балки — и с тех пор она называется Мамаев Яр.

...

Доподлинно известно, что среди тех, кто защищал свою землю от захватчиков, был и Федор Мамай. Об этом сохранилось его же свидетельство на допросе в 1768 году. Достоверно известно еще об одном богатом человеке по фамилии Мамай, тоже жившем в тех краях. Упоминания о нем в свое время записал историк Владимир Ястребов. Когда начались гонения, этот Мамай вместе с семьей бежал на Буг, откуда, видимо, за строптивость и участие в гайдамацком движении, был в цепях привезен обратно. Никаких данных о его дальнейшей судьбе нет, наверное, она не менее трагична, нежели участь его соратников.

Народное движение сопротивления было ответом на экспансию Российской империи, в начале ХVІІІ века не владевшей в нашем краю ни одним квадратным метром земли, а в конце — заграбаставшей практически всю территорию. Именно с тех пор и приобрела популярность картина «Казак Мамай», которой на сегодняшний день в Украине сохранилось около ста вариантов.

...

Традиция называться Мамаем возродилась во времена Холодноярской республики — в начале 20-х годов прошлого века. Писатель Юрий Горлис-Горский, участник тех событий, в своей книге «Холодный Яр» рассказывает об атамане 2-го куреня казацкого войска Холодноярской республики Якове Мамае (Щирице). Любопытно, что после подавления московско-большевистскими войсками народного восстания этому предводителю удалось скрыть свое прошлое и даже стать профессором истории в Екатеринославском институте народного образования. Но когда спустя несколько лет он наведался в свое село, чтобы повидать детей, его выдала органам ГПУ собственная жена. И вскоре Якова Мамая расстреляли — с такими большевики долго не церемонились...

"

http://www.zn.ua/3000/3150/52054/

Из курсовой на тему козак Мамай:
"Те, що на зображеннях XVІІ і наступних століть поряд зі списом зображувалися стріли і цибуля, причому над плічми героя, можна розглядати саме як арійську традицію брахманів, що бачили в стрілі магічне знаряддя для "проколювання" простору і часу.
До речі, ця ж традиція проглядається й в оформленні кам'яних хрестів над могилами запорожців і задунайців, цвинтаря яких збереглися в сіл Капуловка, Усатово, Нерубайське. Більшість хрестів - явно дохристиянського періоду.

...

На Україні, Дону й у Причорномор'я мамаями називали кам'яних ідолів, "бабів" на курганах, а також самі мумії в похованнях. Існує легенда про те, що мамаї - це люди, що скам'яніли чи те від довгого стояння на рукотворних пагорбах під час Потопу, чи те покарані за якісь свої гріхи.

...

Є повір'я, що зв'язують життя й інших козаків з житієм святих. Найбільш відомі серед них подвиги Кузьми і Дем'яна (Доміана) - канонізованих православною церквою, "біографія" яких явно більш древня - дохристиянська -і висхідна до "кузні" і "домнице". Пара козаків-ковалів прославилася тим, що десь на Полтавщині (не в чи околицях легендарного Гелона?) схитрувалась запрягти в плуг знахабнілого, що буянив змія і гнала його "аж до Синього моря; там він напився солоної води -і та й лопнув". А проорана їм борозна з високим відвалом називається з тих пір "Змієвими валами", що перетинають у різних напрямках Україну, Молдову, Крим і Тамань.

...

Озброєння Мамая теж зовсім не змахує на татарське: на картинах XVІІ і наступних століть поряд зі списом козака "екіпірували" стрілами і цибулею, що можна розглядати як арійську традицію брахманів, що бачили в стрілі магічний інструмент для "проколювання" простору і часу. Цей же символ використовується в оформленні багатьох кам'яних хрестів над могилами запорожців, цвинтаря яких збереглися в сіл Капуловка, Усатово, Нерубайське; причому більшість хрестів - і явно дохристиянських типів.

...

Усього у світі таких картин нараховується 106. Фахівці говорять, що оцінити вартість робіт поки складно, адже їхній писали живописця-самоучки.

...

Раніш у селах у багатьох хатах висіло зображення козака Мамая. Кожен художник малював його по-своєму: то Мамай курить люльку, то грає на музичних інструментах, а на задньому плані обов'язково жанрова сценка з зображенням його подвигу.

...


Перелік використаної літератури

1. Словник декоративно-ужиткового мистецтва за ред. професора Я.П. Запаска. – Львів. – Афіша. – 2000 рік;
2. Українська культура. - №6. – 2003 р.;
3. Пиросмани. Избранные произведения. – Москва. – 1986 г.;
4. Образотворче мистецтво. – №1. – 2001 р.
5. Марченко Т.М. Козаки-мамаї.- К.: Опішне, 1991.- 79 с.: ілюстр. [ст 85.12(4УКР) М 30]
6. Марченко Т. Народні картини // Пам'ятки України.- 1991.- № 4.- С.14-17. [ст]
7. Народна течія в українському живопису // Жолтовський П. Український живопис XVII-XVIII ст.- К.: Наук. думка, 1978.- С.277-318.: ілюстр. [ст 85.143(4УКР) М 79]
8. Дослідження місця іконопису, картин світського змісту та народної картини "Козак-бандурист" в загальному розвитку культури України XVII - XVIII ст.
9. Чмир В. Козак Мамай. Чому Мамай? // Наук. світ.- 1999.- № 7.- С.10-11. [ст]
10. Шилов Ю. Козак Мамай // Шилов Ю. Пути ариев.- К., 1996.- С.262-267. [ст 63.3(4УКР) Ш 59]
11. Щербаківський Д. Козак Мамай // Нар. мистец.- 1977.- № 1.- С.18-22. [ст 85.12(4УКР) Н 30]
12. Козак Мамай. Авт. - уклад. В.В.Оліфіренко, В.К.Чумаченко. — Київ—Донецьк —Краснодар: Козак Мамай, 1998. —214 с.
"
Конечно то, что тут есть Шилов в списке литературы не есть хорошо=))

Но есть любопытные факты связаные с историческим Мамаем:
1.«Мамаи же царь… нача призывати боги своя: Перуна, Салманата, Мокоша, Раклия, Руса и великаго своего помощника Ахмета.» («Поведание о Мамаевом побоище вел. кн. Дмитрия Ивановича Донского» в изложении Срезневского - т.2, ч. 2, статья - Перун).
http://www.pagan.ru/...p?showtopic=268
2. «Безбожный же царь Мамай, видев свою погыбель, нача призывати богы своа: Перуна, и Салавата, и Раклиа, и Гурса, и великого своего пособника Махмета. И не бысть ему помощи от них, сила бо святого духа, аки огнь, пожигаеть их.» http://starbel.narod.ru/mamaj.htm


Лірник Тиміш з-під Полтави (з поштової листівки)
http://www.aratta-uk...t_ua.php?id=642

Цитата
Існування кобзи як нар. щипк. інструменту в Україні простежується за документами 13 ст[1].

Уявлення про первісну К. да­ють стародавні картини про козака Мамая (інструмент лют-неподіб. форми). Кобза існувала в Україні ще в XV—XVI століттях, належала до типу лютневих інструментів (див.mandora), що здавна побутували на Заході. В літературних джерелах вона звалася бандурою *на латинський манір*. Згодом кобза вийшла з ужитку, і на зміну їй прийшла більш удосконалений гібрид барокової лютні з кобзою торбан та *старосвітська* бандура.



18 столетие (козак с кобзой)

"Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса. Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських напасників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб'ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Д.Яворницький. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах». М.Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзарем», а в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоч одну думу у виконанні українського сліпого співця, «то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника».

Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професіональними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.

Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів."

"Образ в літературі

(Зінаїда Тулуб. Людолови, [1])

"Знав старий, кому що співати і розповідати. Не один раз сходив він з кінця в кінець не сам лише рідний степ, але й Крим і Туреччину. Розмовляв він татарською мовою, розумів турецьку. На все надивився старий протягом свого довгого віку. І для кожного скрізь находив він належне слово. Знав він, як промкнутися в башівські палаци, розповідав він їм барвисті й фантастичні легенди й казки, а сам придивлявся до всього, намагався довідатись і добре затямити...""

(материалы из укр. википедии)

Для сравнения 12 столетие:

Боян (XI ст.) — поет-співець давньої Руci, відомий за згадкою у «Слові о полку Ігоревім», де він згаданий сім разів. Боян, без сумніву, ім'я власне. Хоча ім'я Боян справді існувало на Русі, багато дослідників вважали, що в даному випадку це піднесене до власного імені загальний іменник «баян» (від «баяти»), що означало співця тобто рівнозначне за значенням словам «скальд», «бард».

Боян – «Велесов внуче»

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#26
lana

lana

    Ветеран

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 8 377 сообщений
  • Пол:женский
  • Город:Донецк
  • Национальность:русская
  • Фенотип: норд-иранид
  • Y-ДНК:I2a1b
  • Вероисповедание:Православная
Молодец, Вогнеяр, много материала накопал.
По поводу происхождения слова КАЗАК:
1.То, что КАЗАК происходит от слова КОЗА - однозначно народная этимология.
2. Происхождение слова казак от имени конкретного человека - возможно, тоже народная этимология.
Что такое нар. этимология - читай в разделе лингвистика. Я там разместила крепенький такой материальчик.

Сообщение изменено: lana, 07 Октябрь 2010 - 08:24.


#27
Tanasquel

Tanasquel

    --

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 14 308 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:--
  • Национальность:--
  • Фенотип: --
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:--
Цитата
"Те, що на зображеннях XVІІ і наступних століть поряд зі списом зображувалися стріли і цибуля, причому над плічми героя, можна розглядати саме як арійську традицію брахманів, що бачили в стрілі магічне знаряддя для "проколювання" простору і часу

надеюсь за этоу курсовую поставили 2
--

#28
Vognejar

Vognejar

    Старожил

  • Пользователи
  • PipPipPipPip
  • 3 254 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:українець
  • Фенотип: западный балтид
  • Y-ДНК:J-Y167175
  • мтДНК:J1c5a1
  • Вероисповедание:агностицизм
Цитата(Tanasquel @ 7.10.2010, 13:42) (смотреть оригинал)
надеюсь за этоу курсовую поставили 2

Я же говорил, что там ссылки на Шилова, а он занимается активной пропагандой Арраты и прочего касательно территории Украины, во многом подобен Чудинову, которому везде видятся русские надписи, ему везде видтс арии... Так что, нужно упустить из курсовой ссылки на него=))

lana
Ну ,а по вашему от куда происходит слово?
Лично я не могу сказать точно, но по сведениям, что имею сейчас, это "руськое слово", не славянское, а именно "руськое", поэтому, сложно сказать, ведь достоверно неизвестно кем были русы до славянизации... Росомоны это или роксаланы или ещё кто... Сложно говорить... Искал в иранском словаре "козаков" и "мамаев" - не нашел... Так что, это все слова неизвестного нам языка...

Пошел другим путем и начал искать по кобзе и мифах связанных с ней у других народов...

Вот, что удалось найти:

"The Cobza is a Romanian and Moldovan folk instrument of the lute family (also known as Koboz in Hungary). It is distinct from the Ukrainian Kobza, an instrument of a different organology and origin.[1]
Modern Cobza

The Romanian Cobza is metal-strung, and has a very short neck without frets, with a bent-back pegbox. The back is ribbed. It is usually double or triple strung, and often has a characteristic flat endclasp.

The cobza is played with a plectrum in elaborate and florid melodic passagework, and has a pick-guard similar to that of an oud. Its strings are widely spaced at the bridge to facilitate this technique.

The Romanian cobza is a local adaptation of the Persian Barbat or Turkish oud, brought to the area by itinerant Gypsy musicians in the 15th century. A cobza player is called a lăutar."

Арабский Уд:


Персидский tanbūr:


Канун в Иерусалиме (19 век):


Его египетский аналог:


"Барбет (Барбат) ( азерб. Bərbət , арм. Բարբետ ) — струнный щипковый плекторный инструмент. Широко распространён В арабских странах , Армении , Грузии , Иране , Турции , Греции И странах Ближнего Востока , употреблявшийся В Азербайджане ДО XVI - XVII вв. Широко распространён в арабских странах , Армении , Грузии , Иране , Турции , Греции и странах Ближнего Востока , употреблявшийся в Азербайджане до XVI - XVII вв. Принадлежит К семейству инструментов Типа Уда [1] . Принадлежит к семейству инструментов типа Уда [1]"


"The Ghaychak or Ghijak is a round-bodied musical instrument with 3 or 4 metal strings and a short fretless neck. It is used by Iranians, Afghans, Uzbeks, Uyghurs, Tajiks, Turkmens and Qaraqalpaks."

Этот инструмент интересен тем, что был у карапалпаков, что в переводе "черные шапки".. Народ "черных шапок" предположительно соседствовал с Русью... Но в данном случае это тюрки и мусульмане, так что связывать с козачеством не стоит....

Довольно интересный инструмент:
"The chang (Persian: چنگ , pronounced [tʃжŋ]) is an Iranian harp. It was very popular and used widely during the times of ancient Persia, especially during the Sassanid Dynasty where it was often played in the shahs' court."


Эта арфа видимо связана с Зароастризмом, а изображения находтся в "Kermanshah":
http://en.wikipedia....wiki/Kermanshah

К сожалению, пока не обладаю сведениями, с каким богом, с какими ритуалами связаны эти иранские инструменты... Других возможных иранских корней украинской Кобзы не нашел...

Но, вот есть нечто близкое в индуизме:
Богиня "Saraswati"
"In Hinduism Sarasvati (Sanskrit: सरस्वती sarasvatī) is the goddess of knowledge, music and the arts. She is the consort of Brahma[1]. Saraswati is considered to be the "mother of the Vedas""



http://en.wikipedia.org/wiki/Saraswati
Цитата
Сарасвати изображают в виде красивой женщины, одетой в белое. Обычно она сидит на лотосовом пьедестале (падма-сана) в прекрасной позе (лалитасана): одна нога свисает вниз, в то время как другая находится под ней. Связана с белым цветом, символизирующим чистоту знания. Она не носит драгоценности и золото, одета строго — в знак того, что предпочитает духовные ценности материальным. Обычно её изображают с четырьмя руками. В её руках:

* священная книга Вед — символ науки
* чётки из белого жемчуга — символ духовности
* чаша со священной водой — символ созидающей и очищающей силы
* вина — музыкальный инструмент, символ искусства

На некоторых рельефах она не держит музыкальный инструмент и ее руки сложены в абхая-мудру (жест защиты) или в варада-мудру (жест благословения). Средством ее передвижения (ваханой) является лебедь, а ее эмблема — шестиконечная звезда или гексаграмма (шаткопа или садъянтра). Иногда ее изображают стоящей.


Цитата
Ви́на — старинный индийский щипковый (плекторный) музыкальный инструмент. Имеет форму лютни. В наиболее распространённой модели 24 лада, 4 главных струны, проходящих через кобылку и 3 дополнительных, которые через кобылку не проходят и используются для ритмического аккомпанемента.

Считается трудным для изучения инструментом и требует многолетней практики.

Индийскую богиню Сарасвати, считающуюся покровительницей искусств, часто изображают с виной в руке.





"A portrait of Veena Dhanammal, legendary Veena player of Tamil Nadu"
http://en.wikipedia.org/wiki/Veena

"Бга́джан (гінді भजन від санскр. भज bhaj «вшановувати») - релігійний спів в індуїзмі, іноді стародавнього походження. Термін «бгаджан» часто використовується як синонім «кіртана». Бгаджаном також називають просто духовну діяльність, спрямовану на задоволення Бога."

Сообщение изменено: Vognejar, 07 Октябрь 2010 - 14:29.

G25:

Ukrainian_Dnipro:YF83820,0.127482,0.12491,0.064488,0.048773,0.037853,0.018686,0.009165,0.010615,-0.00409,-0.02041,-0.000162,-0.006744,0.012042,0.023121,-0.008686,-0.01127,-0.009779,0.00076,0.003142,0.002001,-0.000873,-0.006925,0.000986,-0.001566,0.002155

 


#29
zastrug

zastrug

    Постоянный участник

  • Пользователи
  • PipPipPip
  • 2 467 сообщений
  • Национальность:.
  • Фенотип: .
Цитата
Имя «кобза», «кобоз», «кобуз» и т. п. можно проследить вплоть до 1250 года как в славянских, так и неславянских письменных источниках. Следовательно, появление инструмента можно отнести к более древним временам. Семантические исследования доказывают существование аналогичных инструментов в других странах: «kopuz» — Турция, «kopus» — Хорватия, «koboz» — Венгрия, «cobza» — Румыния, и т. п.


#30
Tanasquel

Tanasquel

    --

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 14 308 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:--
  • Национальность:--
  • Фенотип: --
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:--
Цитата
Я же говорил, что там ссылки на Шилова, а он занимается активной пропагандой Арраты и прочего касательно территории Украины, во многом подобен Чудинову, которому везде видятся русские надписи, ему везде видтс арии... Так что, нужно упустить из курсовой ссылки на него=))

видимо у вас тоже система образования рухнула, как и у нас sad.gif
--


Посетителей, читающих эту тему: 1

0 пользователей, 1 гостей, 0 анонимных пользователей