313 ответов в этой теме

[Богдан М]

Об этом и речь. Прическа, характерная не для жителей Руси, а для кочевников.

Для кочевников нехарактерен чуб - свободная прядь волос. Потому как у них совсем другая семантика причёски.
А для Руси такая причёска как раз характерна.

[korvin]

Для кочевников нехарактерен чуб - свободная прядь волос. Потому как у них совсем другая семантика причёски.
А для Руси такая причёска как раз характерна.

Нет ни одного изображения жителей Руси с подобной прической. Зато подобные прически были характерны для тюрок и черкесов (касогов и ясов).

[Borysfen]

Нет ни одного изображения жителей Руси с подобной прической. Зато подобные прически были характерны для тюрок и черкесов (касогов и ясов).

Хм, а Святослав разве не носил чуб?

[Vognejar]

Мне кажется, что прическа и одежда слишком подвержены такой легкомысленной тенденции, как мода.
Косоворотка, например, заимствована у татар.

Я не знаю насколько достоверны реконструкции в исторических журналах, но я видел чубы у разных славян и касательно разных веков. Наиболее похожий из них - у хорватов. Также, судя по всему та прическа была характерна и для кипчакских народов. Кельты и народы севера свои прически заплетали. Поэтому, мне кажется, что это степное влияние, но не мода, а скорее всего имело изначально сакральное значение, символ змеи (возможно ещё со скифо-сарматских времен) и через болгар пришло к славянам, а позже ассимлированные тюрки повторно оказали влияние, через каепичей (торки в Черниговском княжестве) например. Каепичи от "каи" - "змеи".

Сообщение изменено: Vognejar, 05 Ноябрь 2016 - 05:18.

[lana]

позже ассимлированные тюрки повторно оказали влияние, через каепичей (торки в Черниговском княжестве) например.

Это невозможно ни доказать, ни опровергнуть.

Каепичи от "каи" - "змеи".

О хоспади. Вогнеяр, вы не исправимы.

[lana]

Сообщения о косоворотке перенесены сюда

[Vognejar]

Довольно интересное совпадение (на большее не претендую) с запорожскими козацкими легендами обнаружил у Плетневой:

 

 

 

 

Надо сказать, что половцы обычно беспрепятственно, вероятно, за сравнительно небольшую пошлину пропускали торговые караваны: это было им выгодно. Кроме того, купцы находились под покровительством русских князей, ссориться с которыми половцам также не всегда было выгодно и необходимо. Однако же в годы, когда на Руси усиливались междоусобные смуты и, главное, когда и в степях не было крепкой руки, которая держала бы относительный порядок в ордах и регулировала бы их внутренние и внешние отношения, отдельные половецкие группировки совершали разбойные нападения на караваны. Первое сообщение об этом помещено под 1167 г. Половцы, узнав, что русские князья «не в любви живуть шедше в порогы начаша пакостити гречником» (ПСиРЛ, II, с. 526), т. е. купцам, идущим из Византии, «из греков». Пришлось киевскому князю посылать навстречу каравану отряд в помощь, который благополучно доставил [153] купцов до Киева. Второй раз о грабежах на путях говорится под 1170 г. в речи князя Мстислава Изяславича, призывавшего князей в большой поход на половцев. Он говорил: «Братье! пожальте си о Русои земли и о своей отцине ж и дедине... а уже у нас и Гречьскии путь из'ъотимають, и Солоныи, и Залозныи; а лепо ны было, братье... поискати отець своих и дедь своих пути и своей чести» (ПСРЛ, II, с. 538). Князья откликнулись на этот призыв, собрали большое войско (в летописи перечислено 14 князей с полками и добавлено: «и инии мнози») и 2 марта 1170 г. вышли из Киева. Далее не указано, по какой стороне Днепра шли русские полки, но, судя по тому, что в походе участвовали преимущественно князья левобережных днепровских княжеств, все они, выйдя из Киева, поворотили в Переяславское княжество, к Суле, и, перейдя через нее, оказывались уже в степи. Правда, между Сулой и Ворсклой территория была «нейтральной», однако отдельные кочевья-зимники располагались и там, так как на десятый день похода, не дойдя до Орели, русские натолкнулись на первые вежи и взяли их. Случилось так, что половцы этих веж узнали от пленного «кощея» о наступлении русских князей и воины отступили в глубь степи, оставив жен, детей и вежи. Князья взяли добычу, оставили сторожить ее Ярослава Всеволодовича с полком, а сами двинулись дальше — на реку Углу (Орель) и еще южнее — на Самару и на берегах обеих рек снова захватили вежи, но самих половецких воинов, пытавшихся избежать сражения с целью собрать силы, русские настигли только у Черного леса, «притиснувше к лесу избиша е, а ины руками изоимаша» (ПСРЛ, II, с. 539-540). Часть половцев все-таки вырвалась из окружения и, преследуемая бастиями, ушла на Оскол. Упоминание Оскола помогает хотя бы примерно наметить местоположение Черного леса. Большой лесной массив, состоявший из смешанных пород леса, производящий и в наши дни впечатление «черного», находится на правом берегу Донца, напротив устья Оскола. Это были уже владения донских половцев. Русские князья не захотели продолжать свой поход, вероятно, потому, что тогда нужно было бы, находясь в центре враждебной степи, начать новый поход и столкнуться со свежими силами восточной группировки.

Территория  на карте показана, как "приднепровцы" куда пошли походом эти 14 князей.

 

http://annales.info/...tneva/index.htm

 

Не знаю, насколько первые это упоминания о бродниках (археологически их пласт прослеживается со времен антов), но:

 

 

Византиец Никита Акоминат в своём Слове в 1190 году утверждал, что бродники — ветвь тавроскифов

О том, что русов называли византийцы множество раз тавроскифами думаю здесь нет смысла упоминать.

 

Да и вот связь, если первое упоминание о бродниках 1190 византийцами очерчивается тогда сама собой после 1170 года разница в 20 лет - за это время "путь из варяг в греки" стал более спокойным и вероятно именно тогда греки и повстречали бродников на Днепре в контексте защитников торговых путей, которые утвердились на этих землях после разгрома половцев киевскими князьями в битве у Черного леса.

https://ru.wikipedia..._у_Чёрного_леса

 

Да, конечно князей 14, а не 16, но все же это как то более укладывается в теорию, что славяне приходили сюда (Канев, Романкив...) из Киевщины (по местным легендам) и кто то это все должен был организовывать на спорных территориях Дикого Поля. И после образования Дешт-и-Кипчак вероятно из этих "киевлян-бродников", в существовании которых прежде всего был заинтересован Киев и могли появится "запорожцы" и "земля козацкая". Контроль над переправами давал местным огромные привилегии и видимо местные бродники (потомки славяно-аланского степного смешанного населения). 

 

Любопытны в этом контексте и традиции курганов у славян? Я читал о некотором количестве курганов возведенных во времена Руси и на территории Руси, что является конечно же абсолютно не славянской, а половецкой традицией тех времен. Более того, есть сведения, что курганы (в Украине их так же называли "могилы") были местом многих славянских культов. Каменные бабы украшались на купальские праздники, на курганах проводились ритуальные праздничные танцы и т.д.

 

Более того, даже Т.Г. Шевченко завещал "Поховайте мене на могилі..." - то есть "похороните меня на кургане".

 

Не может ли это быть след алан в восточных славянах? Или это все же половецкий след?  Каково Ваше мнение?

[Ravnur]

Любопытны в этом контексте и традиции курганов у славян? Я читал о некотором количестве курганов возведенных во времена Руси и на территории Руси, что является конечно же абсолютно не славянской, а половецкой традицией тех времен.

 

До кривичей, пруссов, ятвягов, земгалов и прочих и даже до Старой Уппсалы, наверное, тоже половцы добрались?

[Vognejar]

До кривичей, пруссов, ятвягов, земгалов и прочих и даже до Старой Уппсалы, наверное, тоже половцы добрались?

Половцы были одного времени с Русью. И на тот момент эта традиция не относилась к славянам. Я имел ввиду именно в этом контексте.

[Vognejar]

Интересуюсь темой "низовых черкасов" в контексте первых упоминаний о запорожцах (Войсько Запорожское Низовое). 

 

Везде, нахожу восновном одни и те же выводы:

 

 

Таким чином, приходимо до висновку, що Військо Запорозьке на 85% складалося з русинів, а решта так само були слов'янами або представниками споріднених європейських народів. Всі вони були асимільовані на основі південноукраїнської козацької культури, тобто представляли особливу етнографічну групу русинів, поєднану однією культурою і однією расою. Дослідження черепів запорізьких козаків не виявили серед них домішок чужорідних рас, і всі антропологічні типи, якими були представлені запорожці, знаходяться в рамках антропологічного комплексу північних і центральних європеоїдів, причому найчисленнішим типом був нордичний - 34,2% (Єндик Р. Вступ до расової будови України. - Мюнхен, 1949; Дяченко В.Д. Антропологічний склад українського народу. - Київ., 1965).

Це черговий раз розбиває міф про також якесь азіатське і кавказьке походження дніпровських козаків від черкесів та інших народностей того типу.

 

 

 

Корінь прізвиська "черкасів" на Дніпрі варто шукати з того що Черкаський замок з кінцем 15 століття стає центром прикордонної вольниці яка своїми зачіпками з татарами і всякими зустрічними і приїжджими (в тому числі з московськими послами і купецькими караванами) робила їм багато "шелесту", про що є багато історичних потверджень і скарг від Московії до ВКЛ про напад на їх послів. У цьому замку Дашкович організував перших козаків придніпровців. Етнічна форма його імені, звична московському вуху, що знало добре черкасів п'ятигорських, надавалося дуже добре для позначення цієї нової, але вже голосить і набирає сил вольниці. І так "Черкаське люде", або просто "Черкаси" стало означенням для козаччини Дніпровської в московських колах, а своєю назвою викликаючи в уявленні поняття чужорідного (що ясно само собою), піддало московським книжкам ідею пов'язати цю прикордонну людність з чорноклобукською, що жила в тих же місцевостях в 11-12 століттях. Російські ж історики 19 століття (вже!), постаралися вже без найближчого аналізу фактів і обставим надати цій старій гіпотезі наукову форму і стали виводити Запорізьку козаччину від чорноклобукської людності, хоч вона під час колонізаційних поцесів і переворотів 13 століття ще розсіялася і пропала без останку

 

https://ucrainica.fa.../uk/wiki/Расово%D0%B5%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4_%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A1%D1%96%D1%87%D1%96

 

 

Пониззя Дону на зорі становлення донського козацтва було добре відоме не тільки загонові Михайла Черкашенина, а й іншим українським козакам. У 1559 році через ці терени ходили до Астрахані отамани Гаврило Слепецький та Семен Висоцький. Двічі тут побував зі своїм загоном легендарний князь Дмитро Бай­да-Вишневецький. У 1570-му на зворотному шляху з-під Астрахані в пониззі зупинявся п’яти­тисячний загін князя Михайла Вишневецького, з чим навіть московські літописи пов’язують заснування містечка Черкаська – майбутньої «столиці» Війська Донського. Та й сама назва Черкаськ прямо вказує на українське коріння міста: у Московії черкасами тоді називали українців. Логічно припустити, що в кожному такому випадку якась частина українських козаків могла осіда­­ти на Дону. На український слід указує також місцева топоніміка, відома з XVI століття: Монастирський острів, Черкаські гори тощо. Врешті, від 1580-х років джерела просто переповнені свідченнями про перебування українських козаків на Донській землі та в прилеглому Полі. Фіксуються окремі групи українських козаків і на Волзі, а згодом на Яїку й Тереку.

Внесок допливів з України в закозачення Дону був, поза сумнівом, непересічним. Українські козаки явно домінували в етнічному казані, який кипів у Пониззі Дону, де й сформувалися первісні зародки донського козацтва. Тож українське козацтво фактично заклало основи донської спільноти. Це відкрито визнавали навіть російські історики ХІХ століття, які мали донське походження, зокрема Міхаіл Пудавов та Васілій Сухоруков. «Черкаси, кияни, севрюки становили більшість у зародку донського козацтва», – писав Пудавов, зводячи вплив мігрантів із Московії на Нижньому Дону до спорадичного. Інший російський дослідник Бикадоров перебільшено вважав, що до 1630-х років лави донського козацтва поповнювалися лише вихідцями з України.

https://tyzhden.ua/History/134921

 

То есть, в разных интерпретациях речь идет о русинах. И "черкасы, киевляне, севрюки" - как основа донского козачества, вероятно имели аналогичное происхождение с первыми запорожцами (низовыми черкасами) и их целью был контроль водных путей с целью дальнейшего продвижения своей границы в сторону татар и контроля торговых путей. 

 

Остается лишь вопрос, откуда зародился такой способ организации у русинов. Если говорить об организации, то сеть следующие варианты:

1. Были русины среди местных татар, которые переняли их традиции по организации военного лагеря - бродники?

2. Это возможно просто типичный способ организации военного лагеря для жителей степей вообще - какие то неизвестные славянские автохтоны на Днепре или те же бродники...

3. Севрюки (не состоявшаяся народность восточных славян), которые похоже ранее всех создали такие военные лагеря в Княжестве Манусры Мамая. 

 

Если говорить о русинах в целом.

1. Гетьманщина - это и есть вышеупомянутые "киевляне" - местные русины заселяли территории вниз по Днепру, но локально не подходят на роль "зарождателей" козачества, хотя несомненно участвовали в процессе переселения в Низ. 

2. Слободская Украина - по словам самих запорожцев - там жили "семейные козаки", которые не так активно и охотно покидали свои семьи и шли в походы. Тоже не совсем подходят, хотя процент севрюков на тех землях самый высокий (а некоторые именно в них видят прообраз козачества).

3. Запорожцы - Низовые черкасы - Войско Запорожское Низовое - а вот они, похоже, что и являлись ядром, на котором зародилось славянское козачество, вообще. Они были обычными русинами. Местными русинами. Возможно, бродники и дали все эти особенности. Но проблема в том, что неизвестно, кто эти бродники (жившие якобы на территории половцев, кипчаков и с ними были в хороших отношениях). Из сохранившихся древних топонимов, интересен топоним "Половица" - древнее название Днепра, и городок названый по реке Самара - "Самарь"

 

Про Старую Самару:

 

 

Середньовіччя (500—1500 роки)[ред. | ред. код] Місто уличів, бродників і половців[ред. | ред. код]

За княжої доби, при впадінні Самари у Дніпро на острові Ігрень існувало місто Пересічень, столиця уличів, які за навали кочовиків залишили місто й осіли вище по річці Самара, влаштувавши там новий перевіз. Місто Самар було типовим поселенням бродників, змішаного слов'янсько-тюркського населення надозівських степів.

Самар була торговим центром, митним містом біля перевозу через річку Самара, де перехрещувалися торгові шляхи з лівобережної України на Крим і схід. Найстаріші речі, що були знайдені археологами на городищі — монети Золотої Орди кінця 14 сторіччя.

У 15 сторіччі Самарь було важливим торговим містом на шляху з половецько-сіврюцького Глинського князівства, що мало автономії у Великому князівстві Литовському, й Кримським ханством. Глинське князівство було засноване Мансуром Киятовичем Мамаєм, — сином кримського темника Мамая, що втік з Криму після смерті батька у 1381 році.

Нововіччя (1500—1914 рік)[ред. | ред. код] Козацька Самарь за Польщі[ред. | ред. код]

Найстаріші козацькі речі знайдені в Самарі — козацькі товарні пломби з найранішою датою 1524 року.

У документах містечко Самар вперше згадується у грамоті польського короля Стефана Баторія від 1576 року.^[6] Вона була центром Самарської паланки Війська Запорозького.

У 1576 році у 26 верстах вище міста, на великому острові, між річками Самара і її рукавом річкою Самарчик була використана «дубова товща» (віковий ліс) для будівництва першої козацької церкви чудотворця Миколая (ієромонаха Київського монастиря). У 1602 році самарчукова церква стала центром Самарсько-Миколаївського-Пустинного монастирю.

Переселення самарців[ред. | ред. код]

Зі спорудженням у Самарі московської фортеці сталося переселення корінних мешканців, передусім козацької старшини та заможних містян давньої Самарі з міста на сусідні землі. Феодосій Макаревський говорить про утворення колишніми самарцями запорозьких козацьких слобід: Богородичанських Хуторів (тепер місто Підгородне), Спаського, ймовірно Новоселиці (тепер Новомосковськ) та інших.^[3]

https://uk.wikipedia...i/Самар_(місто)

Вообщем, небольшой итог - русины, а именно уличи+бродники+половцы=запорожцы. 

Сообщение изменено: Vognejar, 23 Апрель 2021 - 08:01.

[Vognejar]

О первом известном присутствии русов-славян в районе современного города Запорожья:

 

 

Частина 7 Кичкаськии перевіз супроти німецької колонії Кичкас-Айнлаге, що розкинулась по правому березі Дніпра. Кичкаський перевіз був відомий ще візантійському імператорові Костянтинові Багрянородному (905 ó 959), тільки під назвою Крарійського перевозу. Цю назву відомий дослідувач Чорноморíя, професор Брун, зближає з вірменським словом Kíareres, а в назві Кичкас убачає теж ім'я вірменського князя Kiskases, сучасника імператора Костянтина Багрянородного. Але відомий орієнталіст Д. Нікольський в назві Кичкас убачає турецько-татарський корінь ´kˆrª, з удвоєнням ´kˆr-kˆrª, тобто значить ´проходь, іди даліª; в переносному значінні Кичкас ó це місце перевозу або переходу через річку . Костянтин Багрянородний про цей перевіз пише так: ´Руси доходять до так званого Крарійського перевозу, де перевозяться херсонити з Руси і печеніги в Херсонес. Перевіз цей завширшки з гіподром 18 , а вишина берега річки знизу така, що вона доступна тільки окоміру та удару стріли. Під назвою Кичкаського перевіз був відомий у XVI віці посланцеві німецького імператора Рудольфа II Еріхові Ласоті, який пише про нього року 1594 так: ´Тут був татарський перевіз; Дніпро в цьому місці дуже вузький, береги його, особливо лівий, дуже високі й скелясті; од останнього порога до Кичкасу 1/2 миліª. У XVI віці про Кичкаський перевіз також пише литовський письменник Михалон Литвин, який називає його Кочкосом. У XVII віці на Кичкаський перевіз звертає свою увагу також відомий французький інженер Боплан. ´Кичкас,ó каже він,ó це невелика річка, яка вливається в Дніпро або Борістен з татарської сторони і дає назву одному піскуватому рогові, що врізується в Дніпро і з двох боків обгороджений неприступними кручами. Доступити до нього можна тільки з поля через дуже низький перешийок, завдовжки коло 2000 кроків. Треба б тільки перегородити не місце, щоб мати добре ошанцьоване місце. Певне, поверхня землі тут нерівна, вона має форму пагорків, через що в одному місці татарські береги панують над цими місцями, в іншому ці останні ó над татарськими. Взагалі ці місця дуже високі, корито ріки одкрите, вільне од усіх перепон, дуже вузьке, особливо до півдня... Я бачив, як поляки стріляли з луку з одного берега ріки на другий, і стріли попадали більш ніж на сто кроків далі протилежної сторони. Це найголовніший і найкращий татарський перевіз через те, що в цьому місці корито ріки має не більш як 150 кроків завширшки; береги дуже приступні, місцевість одкрита, через що засидів тут не можна боятись. Цей перевіз зветься ´Кичкасовойª. В архівних документах того ж XVII віку Кичкас найчастіше зветься Кучкасом. Так, 1672 року запорожці писали в Москву: ´Татари перелазять Дніпро понижче Кодака в урочищі Кучкасіª.

Дмитро Яворницький. Дніпрові пороги 

https://zp.gov.ua/up...orogi-_1928.pdf

 

 

 

«… Потім досягають переправи відомої під назвою Крарія [ 44 ], через яку переправляються херсоніти, [йдучи] з Русії [ 45 ], і пачинакіти [ 46 ] на шляху до Херсону [ 47 ]. Ця переправа завширшки гіподрому [ 48 ], а довжина, від низу до того [місця], де з'являються підводні скелі [ 49 ], – наскільки пролетить стріла випущена звідси до того місця. Тому до цього місця надходять пачинакіти й воюють проти русів [ 50 ]. Опісля, як це місце пройдено, вони сягають острова, що має назву Св. Георгія [ 51 ]. На цьому острові вони складають треби, оскільки там є величезний дуб: жертвують живих півнів, скріплюють стріли навколо [дубу], а інші – шматочки хлібу, м'ясо і те що має кожний, як велить їх звичай. Кидають вони й жереб на півнях: зарізати їх чи з'їсти, або відпустити живими».
(Констянтин Багрянородний. «Про володарювання імперією»)

[ 45 ] Властиво "херсоніти з Русії". Вважається, що це мешканці Херсона, що повертаються з Русі.

[ 46 ] Мова йде про печенігів, що мешкали на правобережжі Дніпра.

[ 47 ] Про зв'язки України (Русі) з Херсоном у Х ст., переважно торговельні, можна судити по глиняній тарі – залишкам амфор, вироблених у Херсоні, які й до сьогодні зустрічаються на давньоукраїнських (Україна (Русь)ких) поселеннях по Дніпровському шляху аж до Гніздова (Археологія Української РСР. Т. 3. С. 476, 547). А.Л. Якобсон припускає, що найбільш інтенсивними були зв'язку херсонитів із Приазовською Русю – "росами", які мешкали в Х ст. у Тьмуторакані (хозарської Таматархе); за угодою із греками 944 р.

http://www.spas.net....ary/artinc/duby

[Ruthenen]

Я думаю что одно из двух: 1) русыны переняли полу-степной уклад у соседей татар как и шмот и некоторые традиции. 2) И ещё проще, насколько я знаю в то время в той же Речи Посполитой была мода на "сарматизм" и уже русынская шляхта сыграла свою роль в стиле и традиций козаков.

 

Sarmatyzm — шляхетская идеология, доминировавшая в Речи Посполитой в XVI-XIX веках. Сарматизм возводил польскую шляхту к древним сарматам, которые по воззрениям того времени считались кочевым германским народом; тем самым шляхтичи отделяли себя от массы простолюдинов (славян и литовцев). Он предопределил многие особенности культуры знати Речи Посполитой и её отличие от западноевропейской аристократии: условно «восточный» стиль парадной одежды (жупан, контуш, слуцкий пояс, сабля), чуб, особые манеры и так далее. Более поздним проявлением сарматизма в одежде стала конфедератка, заимствованная от улан.

 

Идеология сарматизма отразилась в искусстве: соответствующий стиль изображения шляхтича получил название сарматский портрет. Для сарматской архитектуры характерны нарочито упрощённые, примитивные формы, ассоциирующиеся с памятниками средневековой старины.

Сарматизм был воспет многими писателями: степные мотивы фигурируют в произведениях Вацлава Потоцкого, Яна Хризостома Пасека, Андрея Збылитовского и Иеронима Морштина.

[Vognejar]

 

Я думаю что одно из двух: 1) русыны переняли полу-степной уклад у соседей татар как и шмот и некоторые традиции. 2) И ещё проще, насколько я знаю в то время в той же Речи Посполитой была мода на "сарматизм" и уже русынская шляхта сыграла свою роль в стиле и традиций козаков.

 

Sarmatyzm — шляхетская идеология, доминировавшая в Речи Посполитой в XVI-XIX веках. Сарматизм возводил польскую шляхту к древним сарматам, которые по воззрениям того времени считались кочевым германским народом; тем самым шляхтичи отделяли себя от массы простолюдинов (славян и литовцев). Он предопределил многие особенности культуры знати Речи Посполитой и её отличие от западноевропейской аристократии: условно «восточный» стиль парадной одежды (жупан, контуш, слуцкий пояс, сабля), чуб, особые манеры и так далее. Более поздним проявлением сарматизма в одежде стала конфедератка, заимствованная от улан.

 

Идеология сарматизма отразилась в искусстве: соответствующий стиль изображения шляхтича получил название сарматский портрет. Для сарматской архитектуры характерны нарочито упрощённые, примитивные формы, ассоциирующиеся с памятниками средневековой старины.

Сарматизм был воспет многими писателями: степные мотивы фигурируют в произведениях Вацлава Потоцкого, Яна Хризостома Пасека, Андрея Збылитовского и Иеронима Морштина.

 

 Если проанализировать ПВЛ, где Хортица также упоминается, как "варяжский остров" (а возле плотины находили франкские мечи). И через кичкасскую переправу торговали Глинское княжество и Крым, то складывается впечатление, что русы тут изначально основали свой форпост против тюрков и контролировали этот торговый путь и после Ига, так как у Ига не было лоцманов, специалистов по переправе (и у других "завоевателей" этих земель) то и пользовались они услугами местных русов. Кем были эти русы? Здесь две версии - это "бродники", возможно потомки остатков уличей (возможно они переселились с территории, там где Старая Самарь), а также вторая версия - варяги. Учитывая, что Русь греки называли по старому обычаю Тавроскифией, видимо по локализации - то вероятно, что это регион Тавриды, который известен ещё с самых древних времен.  Вот так и получается, что "бродники - ветвь тавроскифов", которая в разные времена перемещалась вдоль порогов Днепра. Живя среди кочевников такое долгое время - невольно принимаешь некоторые их элементы, поэтому не зря хазарский ("козарский" в оригинале) миф был популярен у запорожцев. Севрюки и половцы жившие в Княжестве Глинских, "свои татары" (болоховцы и татары Черниговщины) - все это также могло повлиять. Топоним "Черкасы" - является одновременно и самым древним известным названием запорожцев, который конечно же может иметь очень банальную историю от того, что козаки там жили, построили замок и от этого так и прозвались. Самоназвание запорожскиих козаков - "русин" и "запорожец".

[Vognejar]

Кое что нашел по Чортомлыцкой Сечи. Оказывается, его основатель был родом с Черниговщины (Старий Биків), а перед основанием Чертомлыцкой Сечи в 1652 году - 1638 — сотник Переяславського полку. Вполне логично, что он вместе с собой взял и свой полк (хотя такой информации нет, к сожалению). 

 

Также, черкасское староство первых козаков с Черкас (Черкасский замок) Дашкевича судя по всему было намного больше, чем я его себе представлял. 

Вот если взять эту карту, тогда понятно, почему украинцев называли черкасами, а первых запорожцев - низовыми черкасами. Староство было весьма внушительных масштабов. 

 

"Території промислових уходів населення Черкаського та Канівського староств."

 

https://uk.wikipedia...аське_староство