Цитата
"На Нижньому Подніпров’ї у чоловічих серіях осілого населення XII—XV ст. найбільш відчутна аланська складова (особливо в пізній період), а в українських серіях XVI—XVII ст., разом зі слов’янськими компонентами (древлянським, волинським, тиверським та полянським) — сарматсько-салтівська (зливкинська), яку найчастіше ототожнюють із болгарами. Отже, якщо у післямонгольський час існувала міграція осілого населення з Нижнього Подніпров’я вгору по Дніпру, то в ній переважали носії сарматсько-салтівського типу, який пов’язують із нащадками болгар і який краще представлено в пониззі Дніпра в більш ранній
період. Така парадоксальна ситуація потребує пояснення. Швидше за все, цю проблему буде розв’язано після розширення бази даних."
Еще раз повторю, что в нынешнем нижнеднепровском наблюдается средиземноморская, а не сармато-салтовская компонента. А те места, где Рудич выделила последнюю, с современной локализацией нижнеднепровского типа не совпадают.
Цитата
Как же я еще со школных времен обожаю комментаторов! Вот роман, вроде о жизни, о любви, но оказывается - нет! Читаешь критику, оказывается они не просто хотели быть счастливы, а мечтали о мире во всем мире и о победе пролетариата над эксплуататорами.... Вроде времена не те, а интерепретаторы все те же.
" До аналізу було залучено збірні серії чоловічих черепів X—XIII ст., що репрезентують мешканців території різних племен: полян київських, чернігівських, переяславських, дреговичів, кривичів ярославських, костромських, смоленських, тверських, володимирських, в’ятичів, радимичів, словен новгородських (Алексеева 1973),древлян-волинян (Рудич 2003, с. 202—204), тиверців(Великанова 1975), а також населення міст Києва, Чернігова, Любеча, Витачева (Алексеева 1973) і Галича (Рудич 1998). "
Это население древнерусских времен.
По поводу сельского населения 16-17 века. У вас наверное есть какие-то засекреченные данные, если вы так уверенно делаете выводы, так рассекретьте же их. Я пока знаю что:
" В научный оборот было введено 190 черепов из разных регионов Украины, большая часть которых относится к 19-20 веку, и только несколько к 15-18.
Если бы вы читали ее работы, а не выбирали моменты, удовлетворяющие вашей концеации "Украинцы-Всегда", то вы бы заметили что она отметила этот момент, что к 19-20 веку степной компонент нивелируется и растворяется.
В миграционном потоке с западных земель Украины(это уже не Рудич).
Время, место, кто и на основании чего так решил? Или вам на слово поверить?
Рудич нигде не говорит о значительной доли сарматского типа в современных украинцах и неудивительно, так как ее нет, она была некоторый период в некоторых местах. А теперь, чтобы Вы не думали, что я что-нибудь придумываю, я процитирую антропологов, обследовавших
нынешнее население Украины:
Сегеда:
Цитата
Вище вже йшлося про те, що давньоруське населення України, за даними краніології, загалом належало до двох великих угруповань: одне з них включало носіїв відносно масивних типів (нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів), друге — грацильніших варіантів (нащадки населення полянського племінного союзу та сіверян). За будовою лицьового скелета українці схожі з представниками обох з них: з першим їх зближають розміри обличчя, з другим —конфігурація носової області. Щодо властивої сучасному населенню округлої форми голови, то вона є наслідком процесу брахікефалізації, що мав місце на території Західної, Центральної та Східної Європи, починаючи з другої чверті II тис. н. е. Загалом, за своїми фізичними рисами українці є прямими спадкоємцями давньоруської людності південних та південно-східних регіонів Київської Русі, хоча є більш гомогенними, ніж середньовічні нащадки літописних слов’янських племен. Останнє є наслідком інтенсивних процесів змішування населення різних регіонів України, які відбувались за доби пізнього середньовіччя, зокрема під час бурхливих подій національно-визвольної війни XVII ст.
Цитата
Описане вище динарське поєднання ознак переважає також серед українців нижньодніпровського варіанта нижньодніпровсько-прутської антропологічної області, який охоплює значну частину Дніпропетровщини та півдня Полтавщини. Тут, а також в інших районах Лівобережжя збереглася давня іранська (південноєвропеоїдна) домішка, яка виявляється у переважанні темних відтінків кольорів очей та волосся, в інтенсивнішому розвиткові третинного волосяного покриву тощо. Зауважимо, що її вплив виразно простежувався уже в добу Київської Русі, коли зазначені регіони замешкували нащадки літописних сіверян та південних полян.
Цитата
Цитата:
Вище вже йшлося про те, що в добу Київської Русі на етнічних теренах українського народу мешкали носії двох основних морфологічних варіантів: масивного, властивого древлянам, волинянам тиверцям та уличам, та «грацильнішого», притаманного полянам і сіверянам. Сучасні українці споріднені з представниками обох варіантів: із першими — за ступенем випинання та будовою носа з другими — за розмірами обличчя. Дуже глибока лінія антропологічної спадкоємності, на думку Т. Алексєєвої, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена доби бронзи — скіфи лісостепової смуги — населення черняхівської культури — нащадки літописних полян — сучасні українці.
Дяченко:
Цитата
Центральноукраїнський тип. Охоплює більшу частину України, приблизно 60 процентів українців республіки. Розміри голови і обличчя, покажчик голови і лиця — середні. Третинний волосяний покров, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість інших ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування, антропологічні риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні
Слов'янська основа типу — дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш південний (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється нами в окремих селах Полтавщини, а також Західної України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко — складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення наших матеріалів по Київщині XVI —XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить про його генетичний зв'язок як з місцевим староукраїнським населенням XII — першої половини XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв'язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.
Алексеева:
Цитата
Украинцы, будучи связаны в своём генезисе со средневековыми тиверцами, уличами и древлянами, включили в свой антропологический состав черты среднеевропейского субстрата – относительно широколицего, мезокранного, известного по неолитическим племенам культуры колоколовидных кубков и населению l тыс. до н. э. левобережья Дуная.
В то же время, учитывая их антропологическое сходство с полянами, можно сделать заключение, что в сложении физического облика украинского народа принимали участие, наряду с о славянскими элементами, элементы дославянского субстрата, по-видимому ираноязычного. Как уже было отмечено, поляне представляют собой непосредственных потомков черняховцев, которые, в свою очередь, обнаруживают антропологическую преемственность со скифами лесной полосы (Алексеева, 1971).