http://ru.wiktionary...
Мова
У давньокиївській період «мова» позначалася праслов'янським словом языкъ, що семантично походить від людського органу мовлення, язика. На позначення ж процесу мовлення використовувалася праслов'янська лексема рЂчь (від реку), дієслова казати, говорити тощо та дуже часто вживалося похідне дієслово мълвити «мовити, говорити, казати». (Сам іменник мълва «галас, нарікання, роздор» зустрічається зрідка, і загалом не позначає мовлення.) Подібне співвідношення спостерігалось і пізніше, у ранній період староукраїнської мови (ранньосередньоукраїнський): молвити ще сусідить з новим мовити, але окремо слово мова не фіксується пам'ятками до XVI ст. — лише молва.
Втрата л, яка спостерігається в цей період, має дуже цікаву природу і проявляється окрім української в білоруській мові. Наші пам'ятки починають фіксувати процес огублення l, заміну на звук [w], починаючи з першої половини XV ст., але зв'язаний він з процесом вокалізації та занепаду зредукованих [ъ] та [ь], що розпочався у попередній період. Найповніше процес огублення l проявився у давніх сполуках -ъl-: вовк, повний, товстий та под. Шевельов доводить, що первісний центр переходу знаходився на Поліссі, у північних говорах, що пояснює охоплення білоруських діалектів, і поширювався звідти на південно-західні говори протягом наступних двох століть (на Західній Україні до середини XVII ст.).
На фоні цього процесу і відбувається втрата звука [w], що постав з l перед губними (нпр. у сполуках -w v-) та скупченням приголосних. Наприклад: жовна (пор. желвак), зовиця (пор. золовка), вогкий (пор. волога), сонце (сълнце). Слово мова у цьому ряду виділяється лише тим, що має виразно польський наголос. У поляків mowa «говоріння» постало зі старопольського mołwa приблизно у той саме період. І саме це, очевидно, сприяло швидкому поширенню нашої форми слова мова у всіх діалектах і остаточному зв'язуванню його з дією мовлення.
Остаточно мова (саме як мовлення) та язик (як орган мовлення) розділилися функціонально лише у літературній мові XIX ст.
Випадіння огубленого л не було злиттям. Польський вплив на поширення і усталення нашого слова не відміняє факту, що поява самої форми на польському ґрунті (mowa з mołwa) є загадковим явищем. Тоді як така еволюція на українсько-білоруському ґрунті безсумнівна.
Вывод:
На базе польского языка невозможно объяснить переход молва > мова.
На основе украинского и белорусского такой переход закономерен.
Само слово возникло на украинско-белорусском грунте, было заимствовано польским языком. Усвоение польским слова мова способствовало распространению нашей формы слова во всех диалектах и окончательной связи его с действием говорения.