Перейти к содержимому

Добро пожаловать на Balto-Slavica, форум о Восточной Европе.
Зарегистрируйтесь, чтобы получить доступ ко всем нашим функциям. Зарегистрировавшись, вы сможете создавать темы, отвечать в существующих темах, получить доступ к другим разделам и многое другое. Это сообщение исчезнет после входа.
Войти Создать учётную запись
Фотография

Пруссы сегодня


45 ответов в этой теме

#31
Skalagrim

Skalagrim

    Nobody

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 23 855 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:------------------
  • Национальность:-----
  • Фенотип: --------
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:--
  • Вероисповедание:Смерть фашистским оккупантам!

Не впечатляет.

 

Виктор, мне непонятно ваше столь необусловленное пролитовское рвение. В чём ваши сомнения? Вы должны гордиться (наверное) высокой степенью способностью к ассимилированию восточно балтским племенем аугшайтов, т.е. литаунизацией, которая в большей степени чем в Латвии (например латгализация или земгализация) выровняла (нивилировала) все племенные балтские особенности, а вы ищите каое-то эксклюзивное родство аукшайтов с куршами и жемайтами. Такого не было!

 

Даи и литаунизация некоторых земель Ливонского и Тевтонского орденов дело не столь давнее и окончательно проишедшее только во второй половине прошлого века



#32
Виктор

Виктор

    Участник

  • Пользователи
  • PipPip
  • 782 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Средняя Литва
  • Национальность:полоно-русо-литовец
  • Фенотип: -
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:-

Виктор, мне непонятно ваше столь необусловленное пролитовское рвение. В чём ваши сомнения? Вы должны гордиться (наверное) высокой степенью способностью к ассимилированию восточно балтским племенем аугшайтов, т.е. литаунизацией, которая в большей степени чем в Латвии (например латгализация или земгализация) выровняла (нивилировала) все племенные балтские особенности, а вы ищите каое-то эксклюзивное родство аукшайтов с куршами и жемайтами. Такого не было!

 

Даи и литаунизация некоторых земель Ливонского и Тевтонского орденов дело не столь давнее и окончательно проишедшее только во второй половине прошлого века

Я всего лишь поделился своими познаниями и мнением с Куршем,при том выставив их на общее обозрение в надежде на ответы как Курша,так и иных.Если кому либо известны источники или труды профессионалов о раннем наличии латышей в бывшей Малой Литве,о их оставленых топонимах и письменном наследии,прошу всех поделиться,ибо мне такое не известно,кроме имеющихся данных о поздних поселений курсниеков.



#33
Тренята

Тренята

    Постоянный участник

  • Пользователи
  • PipPipPip
  • 1 291 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:----------
  • Фенотип: ----
  • Y-ДНК:-------
  • мтДНК:------
  • Вероисповедание:--------

Если кому либо известны источники или труды профессионалов о раннем наличии латышей в бывшей Малой Литве,о их оставленых топонимах и письменном наследии,прошу всех поделиться,ибо мне такое не известно,кроме имеющихся данных о поздних поселений курсниеков.

 

Ниже немецкая карта середины 13-го века согласно которой курши жили  между Жемайтией  и побережьем в середине 13-го века. В то время Жемайтия находилась далеко от поборежья. И как Kursieniki с языком схожим с латышским могли оказаться на Куршской Косе если не через Клайпеду? Kursieniki мигрировали в Германию.
 

 

 Bild_Karte_Mortensen_S%C3%BCdkurland.jpg



#34
Skalagrim

Skalagrim

    Nobody

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 23 855 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:------------------
  • Национальность:-----
  • Фенотип: --------
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:--
  • Вероисповедание:Смерть фашистским оккупантам!

Я всего лишь поделился своими познаниями и мнением с Куршем,при том выставив их на общее обозрение в надежде на ответы как Курша,так и иных.Если кому либо известны источники или труды профессионалов о раннем наличии латышей в бывшей Малой Литве,о их оставленых топонимах и письменном наследии,прошу всех поделиться,ибо мне такое не известно,кроме имеющихся данных о поздних поселений курсниеков.

ясно что был приток нового населения на земли куршей (в том чиске и южные/те что в Литве), населения с земгальскими признаками (он обнаружен, например и в районе Лиепаи). Это можно отнести к пероду 13.-14. веков, но ясных археологических и исторических свидетельств тому нету. А что же вы думете произошло собственно с куршами?! Их заместили "латыши"?! Я считаю, что замещения не было, а была лишь некая инфильтрация, диффузия и консолидация родственных и само-близко- соседских племён, которые представлайли собой многовековой приемственный континиум, который ещё более укртепился общей политической, государственной и культурной надстройкой = Ливонский и Тевтонский орден, позднее лютеранство.  Вами так называемые "позднопришлые ""латыши"" это не антогонический элемнт в Курземе, а самые что ненаесть там "тутейшие", которые тутейши там веками на старой ветке янтарного пути. А вот о органичности там вездесущих Новогрудских "литовцах" стоит задуматься. 



#35
Тренята

Тренята

    Постоянный участник

  • Пользователи
  • PipPipPip
  • 1 291 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:----------
  • Фенотип: ----
  • Y-ДНК:-------
  • мтДНК:------
  • Вероисповедание:--------

Из книги литовского исследователя ("Названия литовских городов, Aleksandras Navagas" . Большинство авторов склоняются к тому, что Клайпеда старокуршского происхождения

----

As far as we know, the name of Klaipėda was first mentioned in 1420 in the summary of negotiations between the Teutonic Knights and Vytautas: castrum Memel alias Klawppeda (13: 162). After that in the German writing Memel was prevailing for a long time. But in the 16th, 17th centuries we see the cases of using Cleupeda, Kleupeda and similar (ibidem, 163), Cleypeda (Hartknoch’s map, I). In the Polish language the form Klajpeda took root.


The origin of the place name is not clear, though various opinions were expressed. They may be divided into two groups. One part is supposing that it is a complex place name. Perhaps the first to suggest such idea was German linguist, prominent Baltist Nesselmann in his Dictionary, published in 1851. The root klaip- he associated with Latvian klaips, Lithuanian kliepas “a loaf of bread”. This doubtful ethymology was supported by K. Būga: he was associating klaip- with Latvian klaips, and -ėda – with Lithuanian ėsti “to eat”. Thus, according to K. Būga Klaipėda would be “the eater of bread” (i. e. castle, which eats a lot of bread) (2: I 551; II 231; III 209, 855). It is however merely folk-etymology. It is interesting that much earlier than K. Būga, in a book “Litauen”, published in 1898 in Stuttgart, A. Zweck was explainig the name of Klaipėda much more persuading – the root klai- he was associating with Latvian klaiš “open, empty, plain” and pėda “foot” as well as pads “threshing floor”. The meaning of the whole complex word would have been “low, plain, empty place” (140: 253). This is one of the most serious explanations of the name Klaipėda. Similar opinion was expressed by J. Endzelîns. In the “Dictionary of the Latvian language” he quotes a fragment of a Latvian folk-song: “Liepa auga liepâjâ, uozuoliňš klaipędâ” (“a lime-tree is growing in a lime forest, an oak-tree – in klaipėda”). Moreover, it is known folkish J. Sembritzki’s etymology klaja pėda – “open cape”, which is mentioned by J. Endzelîns (141: II 209). Thus the place name Klaipėda is most likely Couronian, originating from the Couronian complex word *klaipėda, which could have original meaning “plain, low place”. The others already disagree with this etymology. Already in 1930 J. Gerulis and P. Skardžius put forward an idea, that the place name Klaipėda could originate from a personal name. They mention surnames Klaipėdžius, Klaipėdaitis, Kleipėdžius. A. Salys unconditionally supports this hypothesis as well. He supposes, that a personal name Klaipėda existed, and from it the city name Klaipėda was derived (13: 162). Thus Klaipėda would be of a similar origin as Kaunas, Kavarskas, Sudargas and others. This opinion could be supported by the name of former farmstead in Pandėlys district Klaipėduva – derivative of the Slavish suffix -ava from personal name *Klaipėda (like Jonava – from Jonas, Aleksandrava – from Aleksandras, etc.). We have no certain data, which from these hypotheses is more reliable, – additional investigation is necessary. Theoretically both versions are possible, but true is one, of course. In our opinion it is most likely the first one.


(Aleksandras Vanagas. Lietuvos miestų vardai, Vilnius, 1996, p. 106–109).



#36
Skalagrim

Skalagrim

    Nobody

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 23 855 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:------------------
  • Национальность:-----
  • Фенотип: --------
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:--
  • Вероисповедание:Смерть фашистским оккупантам!

И как Kursieniki с языком схожим с латышским могли оказаться на Куршской Косе если не через Клайпеду? Kursieniki мигрировали в Германию.
 

 

 

 

Выше я уже написал. Курсениеки этро не антогонистичный элемент на западном побережьи Литвы, язык (сейчас диалект) куршей и земгалов это континиум языков, земгалы, между тем самые близкие родственики жемайтам. Язык куршей и земгалов несколько леттолизировался (хотя многие лингвисты считают, что центральное место в образовании латышского языка имел именно земгальский язык), В свою очередь язык жемайтов в Литве литаунизировался, а языки куршей, земгалов и селов на территории Литвы литаунизированны до основания. На западе нынешней Латвии и Литвы проживало западнобалтское племя куршей, которое, всёже имело некоторые признаки характерные и восточнобалтскому ареалу культуры. Земгалы и жемайты - это плавный переход от западных балтов к восточным балтам (потомкам представителей штрихованой культуры), которыми можно считать литовцев и латгалов (леттов). Центры их культуры лежали на самом востоке нынешней Литвы и Латвии и находились в землях, которые потом стали землями кривичей. Во время Великого переселения народов степные народы двинули славян, а те в свою очердь двинули восточных балтов, ближе к Балтийскому морю. Восточные балты западнее линии Каунас-Паневежис-Валка, это сравнительно недавнее явление и проникали они туда не путём замещния , а путём диффузии.



#37
Skalagrim

Skalagrim

    Nobody

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 23 855 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:------------------
  • Национальность:-----
  • Фенотип: --------
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:--
  • Вероисповедание:Смерть фашистским оккупантам!
Большинство топонимов Куршской косы, конечно, восходят к языку куршей и они близки латышскому толь сколько куршский близок к латышскому. Ясно что в латвийской Курземе найдутся не только схожие названия, но и прямые дуплеты, таже Нида, например. Я согласен, что топонимы Куршской косы более древние, чем инфильтрация уже леттизированных куршей с территории Латвии. Например такие название, как Smiltyne (Smiltene) , Alksnyne (Alksnene), Pervalka (Pār Valka), Preila (Preiļi), Naglai (Nagļi), вполне общебалтские сегодня , как и само второе название Клайпеды -   Mēmele, это широко распространённый балтский топоним. 
Кстати, некоторые думают что такие название балтийских городов, как Венден, Виндау,  Либау, Митау это немецкие, на самом деле это балтские (или ливские) дупликаты.


#38
Тренята

Тренята

    Постоянный участник

  • Пользователи
  • PipPipPip
  • 1 291 сообщений
  • Пол:мужской
  • Национальность:----------
  • Фенотип: ----
  • Y-ДНК:-------
  • мтДНК:------
  • Вероисповедание:--------

Язык куршей и земгалов несколько леттолизировался (хотя многие лингвисты считают, что центральное место в образовании латышского языка имел именно земгальский язык), В свою очередь язык жемайтов в Литве литаунизировался, а языки куршей, земгалов и селов на территории Литвы литаунизированны до основания. На западе нынешней Латвии и Литвы проживало западнобалтское племя куршей, которое, всёже имело некоторые признаки характерные и восточнобалтскому ареалу культуры. Земгалы и жемайты - это плавный переход от западных балтов к восточным балтам (потомкам представителей штрихованой культуры), которыми можно считать литовцев и латгалов (леттов). Центры их культуры лежали на самом востоке нынешней Литвы и Латвии и находились в землях, которые потом стали землями кривичей.

 

Мне кажется не следует смешивать данные материальной культуры и лингвистические данные пытаясь разделить западных и восточных балтов. Если ссылаться на данные материальных культур, то скорее всего вы правы - материальная культура куршей железного века больше схожа с культурой западных балтов, а культуры земгалов и жемайтов - плавный переход.

Насколько мне известно лингвисты не определись на каком языке говорили древние курши — на западно-балтском или восточно-балтском. Мнение о том, что жемайты и земгалы говорили на восточно-балтских диалектах превалирует в научной литературе.  Это мнение можно оспорить,  так как лингвистические данные скорее всего основаны на гидронимах.

О селах совсем мало известно. Они могли войти в этногенез как предков аукштатийцев, так и латгалов. Скорее всего так и произошло. У вас нет литературы по селам? Буду признателен.

К слову московская голядь на каком языке говорила? Восточно-балтском, западно-балтском или на языке так называемых «днепро-окских» балтов?


Сообщение изменено: Тренята, 30 Апрель 2017 - 07:51.


#39
Ruotsi

Ruotsi

    Постоянный участник

  • Заблокированные
  • PipPipPip
  • 1 753 сообщений
  • Город:страны на севере Евразии
  • Национальность:русский
  • Фенотип: европеоид
  • Вероисповедание:агностик

Насколько мне известно лингвисты не определись на каком языке говорили древние курши — на западно-балтском или восточно-балтском.

Может, какая-то очередная вымершая ветвь балтских и не надо куршский затаскивать в жернова западно-восточной дихотомии?



#40
Виктор

Виктор

    Участник

  • Пользователи
  • PipPip
  • 782 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Средняя Литва
  • Национальность:полоно-русо-литовец
  • Фенотип: -
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:-

Может, какая-то очередная вымершая ветвь балтских и не надо куршский затаскивать в жернова западно-восточной дихотомии?

Не знаю,можно ли язык куршей 100% относить к западно-балтским,но это точно не восточно балтский,в лучшем случае это переходный язык.Язык жемайтов-доунининков,проживающих именно на бывших куршских территориях,столь разительно отличается от других наречий литовского языка,что можно смело заявлять о непринадлежности куршского языка к восточно-балтской группе.



#41
Ruotsi

Ruotsi

    Постоянный участник

  • Заблокированные
  • PipPipPip
  • 1 753 сообщений
  • Город:страны на севере Евразии
  • Национальность:русский
  • Фенотип: европеоид
  • Вероисповедание:агностик

Язык жемайтов-доунининков,проживающих именно на бывших куршских территориях,столь разительно отличается от других наречий литовского языка,что можно смело заявлять о непринадлежности куршского языка к восточно-балтской группе.

Это может быть дивергенцией конкретно литовских диалектов, а не связью жемайтского с куршским. Просто так совпало частично по территории, почему нет?



#42
Виктор

Виктор

    Участник

  • Пользователи
  • PipPip
  • 782 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Средняя Литва
  • Национальность:полоно-русо-литовец
  • Фенотип: -
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:-

Это может быть дивергенцией конкретно литовских диалектов, а не связью жемайтского с куршским. Просто так совпало частично по территории, почему нет?

Всякое в жизни бывает,но такое языковое несовпадение точно по бывшим границам,это заставляет задуматься.При том ещё имеется в наличии большое различие между грамматикой литовского и грамматикой языка доунининков.К тому же в упомянутом языке ещё присутствуют слова,которых нет в остальных литовских далектах.
Профессор истории Бумблаускас,сам из тех мест,утверждает,что местное население по происхождению являются куршами на 75%,а их язык,это литовские слова в рамках куршской грамматики.


Сообщение изменено: Виктор, 08 Май 2017 - 08:40.


#43
Виктор

Виктор

    Участник

  • Пользователи
  • PipPip
  • 782 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Средняя Литва
  • Национальность:полоно-русо-литовец
  • Фенотип: -
  • Y-ДНК:-
  • мтДНК:-
  • Вероисповедание:-

Если кому либо известны источники или труды профессионалов о раннем наличии латышей в бывшей Малой Литве,о их оставленых топонимах и письменном наследии,прошу всех поделиться,ибо мне такое не известно,кроме имеющихся данных о поздних поселений курсниеков.

 

Ниже немецкая карта середины 13-го века согласно которой курши жили  между Жемайтией  и побережьем в середине 13-го века. В то время Жемайтия находилась далеко от поборежья. И как Kursieniki с языком схожим с латышским могли оказаться на Куршской Косе если не через Клайпеду? Kursieniki мигрировали в Германию.
 

 

 Bild_Karte_Mortensen_S%C3%BCdkurland.jpg

Курши 13 века и их летизировавшиеся потомки курсниеки по прошествию многих веков,это две большие разницы.И доказывает это всего лишь наличие таковых,как и наличие литуанизированых потомков куршей,вполне себе процветающих в нескольких районах северо-западной Жемайтии со своим особенным языком,который недавно получил статус третьего живого балтийского языка.
Мои скромные познания (или незнание) в  языковедении ничего не говорят о письменных памятниках на территории бывшей Малой Литвы на латышском и куршском языках.Когда таковых литовских,прусских и польских немало,а литовский язык на территории восточной Пруссии даже делится на несколько наречий. Отсюда у меня сомнения в значимом присутствии курсниеков и в ихних возможностях оставить значимый след в топонимике.


Сообщение изменено: Виктор, 08 Май 2017 - 10:43.


#44
Kurš

Kurš

    Участник

  • Пользователи
  • PipPip
  • 819 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Rīga
  • Национальность:латыш
  • Фенотип: нордид
  • Y-ДНК:R-M417
  • мтДНК:HV
  • Вероисповедание:православный, лютеранин, католик

Я всего лишь поделился своими познаниями и мнением с Куршем,при том выставив их на общее обозрение в надежде на ответы как Курша,так и иных.Если кому либо известны источники или труды профессионалов о раннем наличии латышей в бывшей Малой Литве,о их оставленых топонимах и письменном наследии,прошу всех поделиться,ибо мне такое не известно,кроме имеющихся данных о поздних поселений курсниеков.

Судя по карте проживания курсениеков , они жили не только на Куршской косе , но и на Балтийской косе до Гданьска ( Данцига)



#45
Weissthorr

Weissthorr

    Учредитель

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 6 511 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Vilnius (LT)
  • Национальность:литовец
  • Фенотип: KM+понтид

Странно, однако, утверждать, что названия населенных пунктов на Куршкой косе - латышские. Сколько раз также говорили, что курсиниеки это не курши, так что "кладбища куршей" в Ниде быть не может. Кстати, был в Ниде этим летом, фотографировал кладбище и надписи. В Ниде, где мы недел;ку проживали, имeл возможность прочесть пару номеров журанала, посвященного специально Куршкой косе. Кстати, там было интерв;ю с одной дамой из Паланги из курсиниеков. Она говорила, что литовцы их называли латышами, а латыши литовцами, так как язык, хоть и ближе к латышскому, в себя вобрал много литуанизмов. 



#46
Ravnur

Ravnur

    Dryhavič

  • Супермодераторы
  • PipPipPipPipPip
  • 9 826 сообщений
  • Пол:мужской
  • Город:Менск
  • Национальность:белорус
  • Фенотип: норик + зап. балтид
  • Y-ДНК:I
  • мтДНК:U5b
  • Вероисповедание:атеист
Не совсем по теме, но всё же:

Квятковская А. В. К вопросу о пруссах-переселенцах на территории Беларуси в средневековье // Гістарычна-археалагічны зборнік. 1997. № 11. С. 9–14.
 

У сувязі з войнамі Тэўтонскага ордэну й польскіх князёў на тэрыторыі Прусіі, частка тамтэйшага жыхарства была змушаная міграваць на ўсход, часткова ў Верхняе Панямонне, на землі роднасных прусам яцвягаў. Гэта адбылося ў вапошняй траціне ХІІІ ст.

У Іпаццеўскім летапісе ёсць запіс, у якім паведамляецца, што ў 1276г. прыйшлі Прусы да князя Трайдзеня, прыгнечваныя праз немцаў са сваёй айчыны. Ён жа прыняў іх да сябе і пасадзіў частку ў Горадні, а частку - у Слоніме. Уладзімер Васількавіч з Ільвом Данілавічам выправілі войска да Слоніма ўзяць яго, з тым, каб прусы зямлі не падседжвалі. У звязку з гэтым Трайдзень выправіў брата свайго Сірпуця ваяваць каля Каменя. Уладзімер жа супраць гэтага выправіў войскі ўзяць у яго Турыйск на рацэ Нёман і ўзяў вёскі каля яго. Пасля гэтага яны замірыліся[1].

З гэтага летапіснага паведамлення вынікае, што перасяленцы з Прусіі былі паселеныя ў двох пунктах на тэрыторыі Беларусі - у Горадні (цяпер вёска ў Воранаўскім раёне); менавіта сюды князь Трайдзень пасяліў прусаў, а ня ў Гродне (таксама "Горадні"), як памылкова мяркуюць даследнікі. Другім пунктам пасялення прусаў быў Слонім.
 

31501888f076d40c29bfe8a213015179.jpeg

18af454f25984edbf9aa307586b3f8af.jpeg



Польскі гісторык Е.Ахманьскі адзначаў, што размяшчэнне прусаў-борцяў абмяжоўваецца менавіта паўднёваю Літвою, наднёманскай і надвялейскай, куды ўцякалі са свае радзімы пад ціскам крыжакоў і яцвягі, шукаючы паратунку ў Літоўскім гаспадарстве[2]. Е.Ахманьскі мяркуе таксама, што пад Радунню знаходзілася пруская калёнія Скалёва-Сколва, што складалася з групы вёсак, узнікненне якіх трэба звязваць з выправаю Кейстута й Альгерда на Скаловію ў 1365г.

Ува Ўставе на валокі, выдадзенай каралём Жыгімонтам Аўгустам для Вялікага княства Літоўскага 1 красавіка 1557 г. у артыкуле ідзецца пра вызначэнне павіннасцяў для падданых гаспадарскіх баяраў путных, борцяў, конюхаў сядзельных, стральцоў і г.д. А ў артыкуле 2 гэтае Ўставы - пра борцяў - адзначаецца, каб былі выдзеленыя валокі для жаўнераў, што называліся борці, для ўзвядзення мастоў. Далей кажацца, што, як і раней, застаюцца борці свабоднымі ад усякіх павіннасцяў і каб ад валокаў плацілі грашыма. Калі ж ісці ім на вайну, дык на гэты год яны свабодныя ад усякіх плацяжоў.
 

91eff662703fd1e0e27d3c737bee0d43.jpeg

993c26853b0256a03ceb8730193838a2.jpeg



Другая, гэтага сама караля, Устава замкаў, дзяржаваў і палацаў нашых Вялікага княства Літоўскага і г.д. (бяз даты), у якой сярод іншых, хто не нясе цяглай службы, зноў прыгадваюцца борці, якія падчас вайны масты чынілі.

Такім чынам, у XVI ст. пад назваю борці мелася на ўвеце пэўная катэгорыя гаспадарскіх падданых, якія сядзелі на каралеўскіх землях і ня мелі звычайнай цяглай службы да каралеўскага двара й плацілі ў каралеўскую казну пэўную суму грашыма. Былі яны прыраўнаныя да пасяленцаў. Па загадзе караля павінны былі борці хадзіць на вайну, адпаведна, з гледзішча абавязання на іх выконваць воінскую службу займалі месца побач са шляхтаю. Апроч таго, як ужо згадвалася вышэй, на борцях быў абавязак утрыманне мастоў як падчас міру, так і падчас вайны. У 1545г. князі, паны й зямяне ўладзімерскага павету паведамлялі каралеўскаму рэвізору пра тое, што калі падчас праўлення караля Казімера ўладзімерскі замак згарэў, дык кароль Казімер, будучы ўва Ўладзімеры з каралеваю, загадаў яго аднавіць працаю воласці літоўскай і іншымі воласцямі ды борцямі ожскімі й пераломскімі. Адпаведна, выкарыстоўвалі борцяў калісь і пры будаўніцтве замкаў. У часы Жыгімонта служылі борці ў літоўскай артылерыі, адкуль літоўскія артылерысты зваліся Борці.

Пасля правядзення земскае рэформы расслаенне грамадзтва ў Вялікім княстве Літоўскім пайшло вялікімі тэмпамі. Ужо ў Літоўскім Статуце 1588г. борці фігуруюць у рубрыцы Людзі простага стану[3].

Для лякалізацыі месцаў пражывання перасяленцаў-прусаў на тэрыторыі Беларусі істотнымі зьяўляюцца звесткі з дакумантаў. Гэтак, 14 сакавіка 1499г. вялікі князь Аляксандар за верную й старанную службу князя Васіля Львовіча Глінскага даў тому цэлы дзясятак людзей сваіх, борцяў клевіцкіх, з усякімі землямі - ворнымі, бортнымі, пусткамі, сенажацямі, азёрамі, рэкамі, бабровымі гонямі й г.д.

На месцазнаходжанне гэтых барцянскіх пасяленняў указваюць: Гельвяны - мястэчка на мяжы старых паветаў віленскага й вілкамірскага; в.Меднікі, Клевіца - маёмасць і вёска ў павеце Ашмянскім і інш.

У XV ст. у складзе намесніцтва ці воласці Ожы й Пералому знаходзіліся землі, населеныя борцямі, якія, паводле назову іхнага жыхарства, называліся і воласцю Борцкаю, і паветам Борцкім, і проста Борцямі. З наяўных дакумантаў XV і XVШ стст. вынікае таксама, што борці жылі ў двох цэнтрах: у наваколлі мястэчка Жалудка і ў наваколлі мястэчка Радуні, і што менавіта гэтыя два цэнтры складалі адзіную воласць Борці, або павет Борцкі. З дакумантаў таксама вынікае, што борці мелі ў сваім уладанні надзелы зямлі рознае велічыні, што некаторыя з іх мелі лішкі зямлі, якія прадавалі іншым асобам. Гэта цягнула за сабою тое, што землі барцянскія палягалі ў шахматным парадку з землямі іншых катэгоряў гаспадарскіх людзей.

Памера валочная земляў барцянскіх, пачатая каля 1558г., скончылася ў 1561г. У выніку яе на старажытных землях барцянскіх пераломскае воласці, на Панямонні, у наваколлі мястэчка Жалудка, на валоках былі ўтвораныя вёскі: Турыйск (Борці Турэйскія), Ясялевічы, Менантовічы, Піпіроўцы (пасля заканчэння земскае рэформы населеная шляхтаю-борцінамі), Талочкі, Вялікія Буцілы, Малыя Буцілы й Панямунцы. На адлегласці 50 км на поўнач ад гэтага войтаўства ў наваколлі мястэчка Радуні, таксама на старажытных землях барцянскіх узніклі вёскі: Лелюшы, Пеляса (стары назоў вёскі - Барцянская Пеляса), Пілуны, Паўлокі, Падзітвы, Памедзь, з якіх утворанае войтаўства Пяляскае; а далей вёскі: Старыя Віганы, Новыя Віганы, Палашкі, Дубінцы, Куркаданы, Ятолты, Скірэйкі, з якіх утворанае войтаўства Скалвенскае. Апошняе войтаўства Гарадзенскае абдымала зноў заселеныя вёскі: Складанцы, Вайткуны й Паройсць. Значная частка ўладання Ліпічны над Нёманам, на поўдзень ад мястэчка Жалудка, узнікла з земляў барцянскіх і іх пасяленцаў. У Горадні, у 10 км на паўночны ўсход ад мястэчка Радуні, знаходзіліся пасяленні барцянскія.

23 жніўня 1560г. кароль Жыгімонт Аўгуст сваім рашэннем, выдадзеным у Эйшышках, сем'і барцянскія з прозвішчамі Барташэвічы, Сянкевічы, Пасевічы, Радзівіловічы, Міцкевічы, Насевічы, Пашкевічы, Фяткевічы, Янушкевічы, Багдановічы, Лукашэвічы, Казакевічы, Ямантове, Вілбікове, Запаснікове, Войшвілове, Бутрымове, Пятрашкі й інш., як тых, хто паходзіць ад Крупаса (у мужчынскай і жаночай лініі, і якім князь Вітаўт за ўдзел у вайне з крыжакамі ў 1410г. даў у воласць Радуньскую зямлю ўва ўласнасць), прызнаваліся за шляхту, а зямлю іх, як шляхцянскую, выключылі з памеры валочнай.

Польскі даследнік Я.Віснеўскі зазначаў, што на працягу XV ст. рускія пасяленцы перасунуліся ад Буга на поўнач, у напрамак Нарэва вузкім клінам паміж вёскамі мазавецкімі на захадзе й р.Арлянкаю на ўсходзе, за якімі ўтрымлівалася яшчэ пушча, што сягала Камянца, Кобрыні й наваколляў Ваўкавыску. Па сканчэнні войнаў з Тэўтонскім Ордэнам князі літоўскія, каб узмацніць сваё валадаранне на гэтых землях, пасялілі каля гарадоў і пры галоўных дарогах значную колькасць шляхты паходжання літоўскага (яцвяскага) і прускага, абавязаных да ваеннай і замкавай службы. Ня ўласна літоўцы тут не сяліліся. Прыгадваюцца борці таксама і ў дакумантах канца XVI, XVII-XIX стст.

Да канца XVIII ст. прускія перасяленцы ўтваралі самастойную адміністрацыйную адзінку - Барцянскае староства, у склад якога, згодна з інвэнтаром 1765г., уваходзілі чатыры войтаўствы: Пеляскае (вв. Пеляса, Памедзь, Падзітва, Павалока, Пілюнцы, Лелюшы), Скалвенскае (вв. Віганцы, Смільгімі, Дубінцы, Скірэйкі, Ворлі, Палойкішкі, Куркі, Каргоўды), Гарадзенскае (Складанцы, Вайкунцы, Паройсць), Панёманскае (вв.Турыйск, Ясялевічы, Талочкі, Пілароні, Мінейтовічы)[4].

Паводле паведамлення Т.Нарбута, нашчадкі борцяў да гэнага часу (XIX ст. - А.К.) ёсць у Лідзкім павеце, на правым беразе Пелясы, а апроч таго і ў іншых мясцовасцяў старажытных ваяводзтваў віленскага й трокаўскага.

М.Любаўскі адзначаў, што перасяленцы прусы-барты амаль апошняга часу (пач. ХХ ст.- А.К.) захоўвалі адметнасці свае мовы спасярод літоўцаў Гарадзенскае губэрні[5].

М.Я.Грынблат адзначаў, што ў беларусаў-каталікоў сустракаюцца балцкія прозвішчы: Паруліс, Борціс, Кодзіс, Тэртэль, Юралайціс, Ясюкайціс, Жэмпа, Лукша, Павілойць, Андзюль, Кірмель, Тункель, Мікшта і інш., зафіксаваныя ў Гарадзенскай, Менскай, Віцебскай і Брэсцкай вобласцях[6].

Т.М.Суднік зазначае, што дыялектныя матэрыялы з наваколля Радуні, сабраныя ў 70-я гг. нашага стагоддзя даюць падставы меркаваць пра ўдзел заходнебалтыцкага элемэнту ў лёсе сучаснае пеляскае гаворкі[7]. Гэтаму не супярэчаць гістарычныя сведчанні пра пасяленне прусаў у раёне Пелясы колькі стагоддзяў таму.

Засведчанае пісьмовымі крыніцамі й дакумантамі пасяленне прусаў на тэрыторыі Беларусі, пачынаючы з апошняе чвэрці ХІІІ ст. і пазней, мела быць адлюстраванае і ў археалягічных дрэўнасцях. Населеныя пункты, у якіх жылі прусы, ведамыя пэўна. Цяжэйшая справа з лякалізацыяй могільнікаў прусаў на тэрыторыі Беларусі, і вось чаму.

Вышэй ужо згадвалася, што на землях Верхняга Панямоння й Сярэдняга Пабужжа жылі яцвягі, як і родасныя ім прусы, што прыналежаць да заходнебалтыцкіх плямёнаў. Як неаднакроць падкрэслівалі даследнікі, для плямёнаў заходніх балтаў на працягу даўгога часу было ўласцівае ўжыванне камяня ў пахавальных узвядзеннях. Ужыванне камяня ў выглядзе кладак-вымастак захоўвалася ў прусаў ажно да XIII-XIV стст. Хоць ужо з ХІІ ст. ідзе паступовая замена іх адзінкавымі камянямі[8]. У яцвягаў кладкі-вымасткі па-над пахаваннямі захоўваюцца да канца ХІХ - пачатку ХХ стст. Г.зн. па канструктыўных адметнасцях пахавальныя дрэўнасці прусаў і яцвягаў былі вельмі блізкія. Адрозненні былі і ў пахавальным абрадзе. Гэта - пахаванне коней разам з памерлымі або побач у асобных магілах - у прусаў. Аднак да канца ХІІІ ст. гэтая частка пахавальнага рытуалу сыходзіць у нябыт. Прыняццё хрысціянства напрыканцы XIV ст. у якасці афіцыйнае рэлігіі ў Вялікім княстве Літоўскім спрыяла сціранню адметнасцяў пахавальных традыцыяў у этнічна розных групаў жыхарства й цягнула за сабою яго ўніфікацыю. Аднак працэс гэты расцягнуўся быў на колькі стагоддзяў. Трэ' прыгадаць і пра тое, што толькі каля 1490г. быў пабудаваны касцёл у в.Гожа[9].

На тэрыторыі Верхняга Панямоння й Сярэдняга Пабужжа выяўленыя шматлікія пахавальныя збудаванні XI-XVII стст., што дасталі ў айчыннай археалягічнай літаратуры назоў каменных магілаў. Канструктыўныя адметнасці, пахавальны абрад і інвэнтар дазволілі інтэрпрэтаваць гэтыя помнікі як заходнябалцкія, яцвяскія.

Аднак на пазначанай тэрыторыі ёсць могільнікі, якія дзеля асаблівасцяў уладкавання пахавальнага абраду й інвэнтару цалкам маглі быць пакінутыя перасяленцамі-прусамі. Гэта грунтовыя могільнікі XV-XVI стст., даследаваныя В.А.Шукевічам. Асаблівасці іхнага ўладкавання й інвэнтару маюць аналёгіі і ў дрэўнасцях прусаў. Магчыма, прускім апынецца й могільнік каля в.Мухлядзішкі.

Прускімі, найхутчэй, зьяўляюцца асобныя пахаванні ў могільніках каля вв. Шчурок і Куклі. Гэтак, у могільніку ля в.Шчурок (тр.1, маг.2) выяўленая фібула. Яна выкананая з нейкага белага мэталу (магчыма, алавяністы сплаў). Паводле хормы нагадвае кветку з пялёсткамі (разэтка). Гэтак як язычок-засцібка адсутнічае, прымацоўвалася яна да вопраткі з дапамогаю шнурка ці нітаў. Ляжала на правым плячы шкілета. Кулакоў У.І. адзначае, што гэткія фібулы ведамыя адно ў Прыбалтыцы ў XIII-XIV стст. у дрэўнасцях прусаў[10]. У могільніку каля в.Куклі (р.4, маг.1) знойдзеная бронзавая падковападобная фібула з S-падобнымі канцавінамі, на скураным шнурку, размяшчалася яна на рабрынах шкілета, злева. Фібулы такога кшталту ведамыя таксама ў дрэўнасцях прусаў XIII-XIV стст[11].

У могільніку каля в.Беліца ў шурфе 1 (1981г.) выяўленае пахаванне мужчыны з часткамі каня, што размяшчаліся зверху, на магіле. На карысць прускае прыналежнасці беліцкага грунтовага могільніка (датуецца канцом XVI-XVII стст.) можа сведчыць наступнае. Як ужо згадвалася вышэй, значная частка маёнтку Ліпічны над Нёманам на поўдзень ад Жалудка, узнікла з земляў барцянскіх і іх пасяленцаў. Уладанні гэтыя, з прычыны безнашчадкавае смерці Станіслава Андрэевіча Давойны, полацкага ваяводы, перайшлі да караля Жыгімонта Аўгуста, які памяняў іх у 1567г. на Індуру, уласнасць князя Мікалая Радзівіла. У 1572г. пры смерці кароль Аўгуст са складу ваяводзтва Панёманскага выдзяліў вёскі: Вялікія й Малыя Буцілы, а таксама Панямунцы, і землі гэтых вёсак з людзьмі, жонкамі й іхнымі дзецьмі падараваў ува ўладанне князю Юр'ю Радзівілу. Гэтая зямля разам з усімі нявольнікамі, уцекачамі, а таксама й набытая князем Радзівілам, утварылі маёнтак Андрушоўшчыну над Нёманам, які потым прыналежаў радзівілаўскаму ключу Беліца.

У 1994г. падчас правядзення выведкавых працаў у Камянецкім раёне Брэсцкае вобласці каля в.Млыны, паводле сведчання мясцовых жыхароў, знаходзіўся могільнік з каменнымі кладкамі й вялікімі валунамі, што стаялі ў галавах пахаванняў. Падчас выпраставання дарогі помнік зазнаў разбурэнне. Выяўленыя былі шкілеты людзей і конскія чарапы, зброя й іншыя прадметы. Сёння ад першапачатковае плошчы могільніка неразбуранаю засталася нязначная частка яго.

Каля в.Пруск Жабінкаўскага раёну Брэсцкае вобласці таксама ёсць могільнік з каменнымі канструкцыямі. Прыналежыць ён прусам ці яцвягам, пакажуць штудыі. Каля в.Лозы Ваўкавыскага раёну быў могільнік з каменнымі канструкцыямі. На некаторых камянях былі цяжкавызначальныя надпісы, знакі. Паводле паведамлення жыхароў вёскі, побач знаходзіліся ямы з пахаванымі коньмі. У цяперашні час помнік збольшага разбураны. Магчыма, і гэны помнік пакінулі былі прусы.

На тэрыторыі Беларусі й сёння ёсць населеныя пункты, назовы якіх паходзяць ад этнонімаў барты ды прусы. Трэба сказаць, што тапонімы, вытворныя ад этноніма барты, засяроджаныя збольшага на паўночным захадзе тэрыторыі Беларусі, асобныя назовы зафіксаваныя ў Брэсцкай вобласці (паўднёвы захад Беларусі). Тапонімы, вытворныя ад этноніма прусы, фіксуюцца больш на ўсход. Ці заснаваныя гэныя пасяленні толькі перасяленцамі-прусамі або яцвягамі - на гэтае пытанне можна будзе адказаць адно пасля правядзення даследаванняў.

Такім чынам, падсумоўваючы вышэйсказанае, трэба заўважыць, што крыніцы фіксуюць колькі перасяленняў насельніцтва з Прусіі на землі Беларускага Панямоння. Першае - у 1276г., другое - у 1365г., звязанае з выправаю Кейстута й Альгерда на Скаловію, трэцяе - па сканчэнні войнаў з Тэўтонскім ордэнам (г.зн. пасля 1410г.). Магчыма, былі й іншыя перасяленні. Цалкам магчыма, што тое былі ня толькі прусы, але й яцвягі. Перасяленцы-прусы ў сярэднявеччы й пазней жылі на тэрыторыі Беларусі кампактна, уяўлялі з сябе досыць шматколькасную групу насельніцвта ў складзе Вялікага княства Літоўскага й займалі даволі высокае грамадзкае становішча. Іхны статус, правы й абавязкі зафіксаваныя ў розных дакумантах. Дзякуючы дакумэнтальным крыніцам ведамыя нават імёны й прозвішчы прусаў, што пасяліліся на тэрыторыі Беларусі. Адзначаныя дыялектныя асаблівасці мовы ў жыхароў на тэрыторыях, дзе колісь былі пасяліліся прусы.


[1] ПСРЛ, Л., 1962. Т. ІІ. Ипатьевская летопись. С.875.

[2] Охманьский Е. Иноземные поселения в Литве XIII - XIV вв. в свете этнонимических местных названий. // Балто-славянские исследования. М., 1981. С.124.

[3] Статут Вялікага княства Літоўскага. Мн., 1989. С.441.

[4] Судник Т. М. К истории языковой ситуации Пелясы // Балто-славянские этноязыковые контакты. М., 1980. С.187.

[5] Любаўскі М. Літва і славяне ў іх узаемадзеянні ў XII - XIII сталецьці. // Зацемкі аддзелу гуманітарных навук. Працы клясы гісторыі. Мн., 1929. Т. 111. Кн.8. С.18.

[6] Гринблат М. Я. Белорусы. Минск, 1968. С.151-152.

[7] Судник Т. М. К истории языковой ситуации Пелясы // Балто-славянские этноязыковые контакты. М., 1980. С.186.

[8] Финно-угры и балты в эпоху средневековья. М., 1987. С.401, 414.

[9] Гісторыя Беларускай ССР. Мн., 1972. Т. 1. С. 164.

[10] Кулаков В. И. Древности пруссов VI-ХIII вв. // САИ, 1990. Вып. Г1-9. Мал. 13-14. С.24.

[11] Кулаков В. И. Древности пруссов VI-ХIII вв. // САИ, 1990. Вып. Г1-9. С. 24. Мал. 13:2.


  • "Спасибо" сказали: Агнявіт и parastais
Minuć u tumanie stahodździ,
I stal sparachnieje ŭščent,
A my tut byli, i my tut budziem,
Pakul isnuje hety śviet.



Ответить в эту тему



  

Посетителей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных пользователей